Було це в квітні 49-го. Лиш зійшло сонце, як в язловецькому лісі недалеко від Стрипи почалася страшна стрілянина. Спочатку почулися кулеметні та автоматні черги і вибухи гранат. Через декілька хвилин п'ятеро озброєних людей вибігли з язловецького лісу, перебралися через Стрипу і зникли в русилівському лісі. Це були повстанці. Слідом за ними бігли червоні окупанти, які накинулися на дітей, що пасли худобу, і допитували. куди втікли повстанці, але діти одностайно заявляли, що нікого тут на лузі не бачили.

А після обіду, коли все затихло, група молодих хлопців з Русилова пішла туди, де ранком відбувся бій. Один із повстанців там загинув. Тіло його окупанти відвезли в Язловець і поклали на видному місці, щоб люди дивилися на нього. А в русилівському лісі, де заховалися повстанці, хлопці побачили в кущах чоботи, в одному з яких було повно крові, а неподалік лежав поранений в ногу повстанець. Він стиснув в руках гранату і просив води. Коли почало смеркати, його бойові побратими занесли в Русилів і помістили в хаті Василя Івановича Пасинюка. Коли зовсім стало темно, в хату до пораненого завітала медпрацівник Валентина Швацька, уродженка Запорізької області. Вона надала пораненому першу медичну допомогу і лікувала його до повного одужання. Кожного вечора пораненого відвідували його бойові побратими і запитували, як самопочуття, як здоров'я. "Захар" відповідав, що з кожним днем йому стає краще.

Серед його бойових друзів було чути такі прізвища, звичайно, анонімні: "Шрам", "Хвиля", "Граніт", "Ластівка". Медичний працівник Валя Швацька - розповідала повстанцям про великий голод в Україні, про сталінські репресії. Вони її інформували про збройну боротьбу УПА проти червоних окупантів. "Захар" і "Шрам" в своїй розмові часто говорили, що на кожному кроці їх чекає смерть і вони добре знають, що загинуть за волю України. Але справа, за яку вони віддають своє життя, не вмре, не загине. Восени 1949 року більшовицький режим зтер з лиця землі село Русилів. І ніхто не знав, як склалася доля цих мужніх синів України. Перебуваючи на Дніпропетровщині в 1954 році, при зустрічі з п. Пасинюком я взнав про повстанців, звідки вони були родом. "Захар" з Жизномира, "Шрам-Мороз" з Новосілки, "Гнат" з Возилова, "Граніт" з Скоморох, "Хвиля" з села Костільники, а дівчина "Ластівка" невідомо з якого села. Вона працювала друкаркою і була зв'язковою підпілля.

24 серпня Україна святкує першу річницю своєї незалежності і соборності. І невідомо чи згадані патріоти дожили до цього світлого і радісного дня, чи знають рідні і близькі про їх геройський подвиг. Відомо, що Валентина Швацька була засуджена на 25 років позбавлення волі і відправлена в сибірські табори смерті. І невідомо також, чи вона вижила каторгу, чи загинула в сталінських катівнях, чи, може, повернулася в рідний запорізький край.