Дума про Язловець
Там, де несе свої води
Швидкоплинний Вільховець,
В незапам’ятні часи виросло село
З поетичною назвою Язловець.
Я вітаю Тебе,
Моє рідне село,
І думками мене
Завжди кличе воно!
А околиці твої
Прикрашали завжди
Величні пагорби
І зелені ліси!
Думаю про тебе
І дивуюсь знову:
Ти було у давнину
Конкурентом Львова
Проходили віки,
Ти завжди піднімалось з руїни,
То ж живи, працюй і розквітай
У вільній, незалежній Україні!
В. Яцишин.
Язловець — один із найстаріших населених пунктів Поділля, село, овіяне легендами, багате своєю історією.
Язловцеві присвячено понад п’ятдесят публікацій, з яких виділяються три найголовніші — «Язловецькі пам’ятки» Садока Баронча, «Язловецький замок» Богдана Гверкена, «Вірмени на Поділлі» В.Г.Григоряна.
-- 1 --
Плоска, розлога частина Поділля, так званого Опілля, в цьому й Бучаччина, лежала багато мільйонів років, від початку карбування обличчя європейського суходолу, на дні так званого Галицько-Басарабського моря. Воно не раз міняло свій засяг і тільки багато пізніше, приблизно 1 млн. років тому, внаслідок безупинного діяння підземних вибухових сил, поверхня земної кори стала повільно підноситися, море відступило в басейн сьогоднішнього Чорного моря, і тоді всі українські землі стали суходолом з континентальним кліматом, з буйною рістнею і багатим тваринним світом.
З другої половини неолітичної доби (2500 — 1800 рр. до н.е.) в Бучаччині виявлені у чотирнадцяти місцевостях, в тому числі і в Язловці, залишки поселень з прикметною керамікою, яка прикрашена мальованим геометричним орнаментом (спіралі, волюти) символічного, може й магічного значення, що виявляв глибоке відчуття краси й мистецтва. Така кількість цих поселень виразно вказує на значний приплив нових поселенців з середнього Подністров’я й Побужжя з так званою трипільською культурою, що їх вважаємо загально найранішими предками українського народу. Заселене ними західне Поділля з Бучаччиною включно, творило західну частину розлогих трипільських земель між Дніпром і Карпатами, одноцілих під етнічним, культурним оглядом. На трипільських селищах Бучаччини — Язловці в тому числі, є багато керамічного приладдя, виробленого з волинського сірого сирівцю. Воно засвідчує живий товарообмін праісторичних Подолян з неолітичними кременярськими робітнями на Західній Волині, які виготовляли це приладдя на експорт у Подністров’я, Подніпров’я і Прибалтику.
З кінцевої фази бронзової доби (1000 — 800 рр. до н.е.) походять виконані в Язловці та Коропці бронзові мечі, потрібні місцевому населенню для оборони своїх земель перед західними і північними наїзниками.
Окрему групу нахідок з ранньо-слов’янської доби творять у Бучаччині римські, переважно срібні монети — динари. Вони засвідчують вищий економічний стан її тодішнього населення та його торговельні зв’язки із заснованими тоді римськими провінціями над долішнім Дунаєм (Долішня Мезія), в Семигороді і Потиссю. Окремі римські монети добуто із землі Язловецької.
За літописними даними, землі нашого краю в VI — IX ст. населяють східнослов’янські племена білих хорватів (південний захід), тиверців (південний схід) і дулібів (північ, центр і захід краю). Про найдавніший Дулібський союз племен та його боротьбу з аварами (обрами) розповідає «Повість минулих літ». Пам'ять про давні часи зберігає назва села Дуліби нашого району. У середині X ст. польським князям вдалось ненадовго захопити землі нашого краю. Але вже в 981 році київський князь Володимир Святославович здійснює переможний похід у Галичину та Волинь. Протягом наступних років проганяє звідси поляків, пересуває кордони Київської Русі далеко на захід. Входження земель Тернопілля у склад Київської Русі мало
-- 2 --
величезне значення для нашого краю, який став єдиним державним цілим з іншими руськими землями.
Наприкінці ХІ ст. велика і могутня Київська Русь почала дробитися на окремі землі і князівства. Територія сучасної Тернопільщини поділялася між двома князівствами: Теребовлянським і Шумським.
Територія Бучаччини була в складі Теребовлянського князівства з 1084 року до 1123 року. У 1123 році у Галицькому князівстві почав управляти Іван Василькович. І з цього часу Бучаччина належить до цього князівства. З 1199 року Бучаччина у складі Галицько-Волинської держави.
За часів правління Д.Галицького у Галицько-Волинській державі маємо першу письмову згадку про місто Бучач. Це 1260 рік, коли родина Бучацьких гербу Абданк дала героїчний опір монголо-татарським зайдам.
Також у ті часи (вірогідно точної дати немає) було засновано і Язловець (як називався населений пункт — Язловець чи Язлівець в часі свого заснування — невідомо через відсутність джерел). Такий висновок можна зробити з того, що в другій половині ХІV ст. Язловець — це вже невелике місто.
Язловець — один з найстаріших пунктів Поділля, який відіграв важливу роль у економічному і політичному житті краю та тих держав, які ним володіли. З давніх часів перебував Язловець у власності родини Бучацьких, гілка яких прибрала собі прізвище Язловецькі згідно назви населеного пункту.
Щодо походження назви «Язловець», то також немає єдиної думки.
Є такі версії і легенди заснування Язловця:
1. Від слів «яз» і «ловець». Яз — густий частокіл, загорожа у вузькому труднопрохідному місці з неширокою прогалиною для проїзду. Ворота охоронялися, щоб на певний час затримати «незваних гостей» і подати знак небезпеки у навколишні поселення. На чатах стояли досвідчені і хоробрі «ловці».
2. В гарній улоговині над річкою Вільховець проживав колись Ясько Ловець, слава його, як знаменитого знахаря, притягувала сюди людей з країв далеких і близьких, які шукали порятунку від хвороби. Вдячні люди називали це поселення в честь знахаря і порадника «Язловець».
3. Місце і стоянка овець — «Ясло овєц».
4. Місцевість була сприятливою для полювання і рибної ловлі. Місцеві жителі часто заходили далеко від поселення і на запитання: «Звідки ти?», відповідали: «Я з ловців» (примітка авт.).
Землеробство було орним. Селяни користувалися подекуди плугами, повсюдно ралами, боронами.
Протягом ХІV — ХV ст. українські землі були загарбані сусідніми державами і розділені на частини. У 1349 році Галичину захопив король Польщі Казимир ІІІ. Варто звернути увагу, що підстосувати назву села під
-- 3 --
польський лад (Jas Lowiez Jasto чи owjez) немає підстави, оскільки спираючись на думку окремих істориків (Ф.Сорочинського, Пеценідіано), Язловець був заснований у кінці ХІ — поч. ХІІ ст. вірменськими купцями, які прийшли сюди жити із Вірменської долини. Ф. Сорочинський пише: «В 1250 році на Русі були три вірменські церкви — у Львові, Кам’янець-Подільському і Язловці». Проте з ним не згоджується З.Обертинський, який пише, що про виникнення в Язловці вірменської самоуправи чи приходу не збереглося якого-небудь повідомлення чи документа. «В именных списках тамошних жителей, сохранившихся от 1530 и 1542 гг. армян не находим». •1 На фасаді вірменської церкви в Язловці збереглась до наших днів дата побудови церкви — це 1551 рік. Сам же З. Обертинський вважає, що побудові кам’яної церкви в Язловці передувала побудова дерев’яної церкви, яка була споруджена за декілька десятиліть до кам’яної. •2 Проте більш вірогідніше, як вказують історики М.Бжишкян, Ф.Сярчинський і С.Баронч, що переселенці були із Криму і говорили по-татарськи. Вірогідно, річ йде про масове переселення вірмен із Кафи після того, як в 1475 році місто було захоплено турками.
Отже, ведучи дослідження історії Язловця, спираючись на дослідження відомих істориків, задаємося знову запитанням: що саме шукали ці історики?
1. Якщо першу «ранню» письмову згадку про Язловець,то це зрозуміло. До речі, ніде поки що цієї першої «ранньої» письмової згадки не виявлено.
2. Час заснування села? То чому шукати серед засновників вірмен, поляків?
3. Тоді як були засновані інші села району, хто їм давав назву?
На мою думку, села району виникали (діставали назву) порівняно одночасно, задовго ще до появи Київської Русі. Проте ці твердження повинні бути ще підкріплені більш детальними науковими дослідженнями.
В ХІV — ХV ст. чисельність населення в Язловці постійно зростала. Це було викликано тим, що польська влада активно спроваджувала у міста Галичини і Поділля поляків, німців, євреїв та вірмен. Важливу роль у піднесенні Бучача та Язловця відіграло те, що вони були розташовані на торгових шляхах між заходом і сходом. Через Бучаччину проходила людна торгова магістраль «Вія Регіт», яка зв’язувала в той час найбільше місто Галичини Львів з Молдавією. Місто Язловець у ХV ст. було конкурентом Львова, про що свідчить скарга львівських міщан до польського короля з просьбою заборонити язловецькі ярмарки,• але це було неможливо, поскільки ярмарки приносили великі прибутки. •3 В подальшому значення Язловця в торгівлі ще більше виросло тому, що в ярмарках приймали участь купці не тільки з Галичини, але й з-за кордону.•4
-- 4 --
У ХV — ХVІІ ст. Язловець перебував у власності Язловецьких, Сенявців (короткий час), Язловецьких (до 1607 р.), Родзивілів, Чурилів, Вольських. На високий економічний рівень впливали власники міста та даровані ярмаркові дні. З королівських привілеїв відомо, що тимчасовими власниками була родина Сенявців, з них Миколай, дідич нового і старого Язловця, отримав у 1519 році звільнення від чопового на два квартали і на ярмарок у день Св. Катерини.•5
У 1578 році в Язловці було 247 будинків, кількість жителів складала 1235 осіб. Язловець у другій половині ХVІ ст. був третім за своїм значенням після Кам’янця-Подільського і Бара серед 66 міст Подільського воєводства Речі Посполитої•6. Польські магнати Язловецькі і Конецпольські сприяли вірменам, надаючи їм привілеї. Власники Язловця робили це у власних інтересах, бо вірмени розвивали ремесла і торгівлю, сприяючи тим самим економічному піднесенню міста, а при небезпеці зі зброєю в руках захищали місто від ворогів. Вірменський поет Казар Тохатеці, який проживав у Язловці на початку ХVІІ ст., в одному із своїх віршів дає опис міста, із якого ми дізнаємось, що в той час (1605 — 1606 рр.) Язловець був містом сільського типу, де було всього 20 вірменських будинків.•7 Переїзд вірмен у Язловець тягнувся багато років. Сюди прибували вірмени переселенці не тільки із Криму і Молдавії, але й з Малої Азії і самої Вірменії. Вірменське поселення знаходилось в центральній частині Язловця. Дві вулиці, населених виключно вірменами, схрещувались в центрі міста. Тут на невеликому підвищенні знаходилась вірменська церква Св. Богородиці, побудована 1551 р., згадується також ім’я виконувача напису священика Ованнеса. Церква неоднократно реконструювалась (1932 р. 1990 р.). Поряд із церквою збереглась і її дзвіниця. З.Обертинський пише, що вежа дзвіниці будувалась пізніше від церкви і подібна на ті, які були у Молдавії, а це дає повід думати, що архітектор був родом із Молдавії, і вежа була побудована під час хвилі переселення вірмен із Молдавії. Необхідно також зазначити, що при вірменській церкві діяла загальноосвітня парафіяльна школа, у якій викладали вчителі та письменники з вищою освітою, отриманою у Львівській вірменській колегії.•8
Пам’ятка зберегла унікальний приклад давнього покриття даху кам’яними плитами, яке у 1970 роках виявлено на захрестії.•9 Перекриття даху кам’яними плитами — древня традиція, властива для будівель, споруджених у південних краях. Ймовірно, що вірменські будівничі в такий спосіб намагалися відобразити своє південне походження та показати свою інакшість.
В Язловці вірмени приймали участь у спорудженні укріплень та фортечних стін навкруг міста (на сьогоднішній день частина стіни частково збереглась). «В той час, — пише М. Бжшкян, — вірмени збудували фортецю і багато інших прекрасних будов.•10 Язловець був у середньовіччі важливим форпостом в обороні південних границь Бучаччини і всього Поділля. У часи
-- 5 --
постійних татарських набігів виникла необхідність посилити оборону краю і були збудовані на найважливіших шляхах кам’яні укріплення. Так у кінці ХІV ст. в урочищі Ялівця, неподалік старих оборонних засад, споруджений замок. Відтоді одна з гілок родини Абданків — Бучацьких стала постійно проживати у язловецькому замку. Цілком логічно змінилося їх прізвище на Язловецькі.
Замок розташований на вузькому хребті плоскогір’я, що з трьох сторін оточене закрутом річечки Вільховець. Первісно у плані він мав дещо витягнутий п’ятикутник з одною чотиригранною вежею у західному заломі стін. Поряд з вежею, праворуч, у найкоротшій стіні розміщувалися ворота на висоті другого ярусу. Дістатися до них можна було по похилій доріжці та відкидному містку. При північній стіні був зведений невеликий будинок у готичному стилі. Стіни його підсилювали міцні контрфорси, поміж яких видніли гострострілі прорізи вікон, у приміщеннях — нерв’юрне склепіння тощо.
У першій половині ХV ст. замок розбудовують у східному напрямі. Нове п’ятикутне подвір’я, аналогічно як і старе, обнесено високою стіною до двох метрів завтовшки із стрільницями для вогнепальної зброї. Зі східного, також гостроконечного боку, неначе для рівноваги спорудили чотирикутну вежу. На місці рова, що оточував колишню східну стіну (тепер середня) прибудували невеликий будинок для військового гарнізону. Замок збільшився майже вдвоє, зросли його оборонні можливості. Однак коронному гетьману королівського війська Юрію Язловецькому (близько 1500-1575 роки) укріплення його родинного замку видалося недостатнім, і він у 1550-1560-их роках їх підсилює потужною оборонною баштою із південно-західного боку. Вона добре збереглася до сьогодні, вражаючи своєю величчю.
До речі, із постаттю Ю.Язловецького пов’язано створення реєстрового козацтва, тобто козацьких загонів на державній службі. «Король Сігізмунд ІІ Август грамотою від 5 червня 1572 року доручив коронному гетьману Ю.Язловецькому набрати «певний почет» з козаків, який мав одержувати платню з державного скарбу…»•11
Чотириярусна ромбовидна у плані сторони 25 і 20 метрів, товщина мурів сягає 4 метри. Склепіння на всіх ярусах коробове. Особливий інтерес являють в’їздові ворота і коридор, що пронизує башту наскрізь на рівні третього ярусу. Над воротами на висоті понад 10 метрів видніється різьблений кам’яний портал ренесансного стилю із зображенням гербу Язловецьких. Сполучення із замком здійснювалося за допомогою високої кам’яної площадки похилого пандусу і відкидного містка. Таким чином, башта виконувала функцію надбрамної і водночас оборонної споруди. З неї можна було вести прямий і фланговий обстріл вздовж південної і північно-західної стін. У тому ж часі зводять будинок, що ділив подвір’я на дві частини — західну і східну. На першому поверсі він мав наскрізьний прохід. Останній з роду Язловецьких — Геронім помирає у 1607 році, і замок за
-- 6 --
короткий час поринає у круговерть власників: Родзивілів, Чурилів, Вольських, Білецьких, які майже не дбали про його міцність.
Врешті 1643 року Язловецький замок купує гетьман королівського війська Станіслав Конецпольський. Він і син Олександр у 1644 — 1659 рр. прибудовують північну півкруглу башту та оточують замок із сходу, півдня і заходу зовнішнім фортифікаційним кільцем — так званим нижнім замком. Його східна оборонна система складається з двох квадратних веж, одна надбрамна з піднімальним містком. Західна являла собою прямокутну казематну будівлю (згодом перебудовано на палац) із наскрізним арочним проїздом (західні ворота) та два невеликі кутові бастіони. Існує легенда, що Язловецький замок мав підземний тунель, який з’єднував його із Бучацьким замком. Вірогідніше, що такий хід міг бути, але як запасний вихід із фортеці і не до Бучача, а десь до окраїни Язловця.
За міцністю і оборонними засобами замок над Вільховцем зараховувався до найкращих фортець краю. Його ніколи не намагались здобути татари, не спокушалось на нього і козацьке військо. Лише через недбальство і бездарність командирів замок два рази здавали майже без бою туркам (1672 р., 1676 р.). У турецько-польській війні він був доведений до руїни і відбудований на початку ХVІІІ ст. Яном Конецпольським. Та час середньовічних фортець вже минув. Останні власники замку Любомирські, Понятовські не турбувалися про його вигляд і стан. Натомість розбудували і прикрасили палац (1746 рік), поряд заклали парк.•12
Вірменський цвинтар розміщувався на північному підвищенні біля воріт, які вели у Бучач. В 1860 році, коли прокладалась бучацька дорога, з-під землі було добуто велику кількість людських кісток.
У 1611 році пан Акоп і його брат Степан збудували вірменську криницю, яка збереглась до наших днів. Різьбу на камені зробив майстер Абрам.
У Язловець можна було потрапити через Вірменську, Жидівську, Русько-Польську брами.•13 Будівництво Вірменської брами почав знаменитий Язловецький купець Мінас Сиринович. З його заповіту, складеного 15 березня 1672 року дізнаємось, що завершення будівництва він доручив своїм синам. Вірменська брама була зруйнована у 1800 році.•14 Найстарішими брамами міста були Русько-Польська та Жидівська (вживано назву Броварна). Їх збудували у другій половині ХVІ ст. Окрім брам, було зведено кілька веж та бастей. Вежі, бастеї, брами та мури будували з каміння.
Серед вірменських війтів Язловця найзнаменитішим був Богдан Шеферович, який переселився в Поділля із Вірменії в 1648 році. С. Баронч пише, що походив він із княжого роду і підготував себе до рицарських справ. Поселившись у Язловці, Б.Шеферович посвятив всю свою енергію і здібності справі оборони міста. Б.Шеферович вмів малими силами добиватися перемоги над переважаючими у силі противниками. Він був настільки заслуженою особистістю у Польщі, що 5 січня 1676 року на коронаційному сеймі Ян Собеський перевів його в шляхетський стан.•15
-- 7 --
Варто звернути увагу на розвиток культури середньовічного Язловця особливістю його було переплетення української, вірменської, польської та єврейської культур. Національні культури суттєво впливали на становлення архітектурного образу міста. Так русинська громада в Язловці залишила надзвичайно цікаві сакральні споруди. У більшості літературних джерел руським сакральним об’єктам присвячували лише скромні згадки. Так згадано, що у 1672 році були в Язловці вірменський монастир і церква, костел польський домініканський, парафіяльний польський костел, церква руська міська, друга церква міська, три передміські церкви.•16
На жаль, докладного архітектурного опису язловецьких церков не виявлено. У кінці ХVІІІ ст. на початку ХІХ ст. язловецькі церкви продаються та розбираються. Ліквідація руських церков, розпочата у кінці ХVІІІ ст., спричинила розробку кошторисної документації на реставрацію та пристосування колишнього костелу оо. Домінікан під греко-католицький храм. Склав її у грудні 1879 року заліщицький інженер Йоган Ланфельд.•17
Місце розташування церков вдалось визначити за допомогою карти фон Міга. У найстарішій частині середмістя Язловця по осі ринку стояла церква пророка Іллі, нижче — церква Св. Миколая. Подібно до львівського монастиря оо. Бернардинів, у Язловці вірмени збудували за межею міста каплицю Благовіщення та монастир Св. Григорія Просвітителя. У 1657 році вірмени реконструювали монастир, а каплиця була відремонтована за кошти язловецького вірменського війта Богдана Спендовського.•18
Польська громада міста відобразила свою культуру в архітектурі сакральних споруд. Первинно парафіяльний костел Марії Магделини стояв за межами міста на узгір’ї. Приблизно 1548 року у Язловці став пробощем кс. Хшановський, який відправляє літургію у дерев’яному костелі Марії Магделини.•19 Вже у 1642 році віддано площу з цвинтара мурованому костелові, аби лише костел Марії Магделини з узгір’я був перенесений до міста.•20 У 1770 році пробощ Станіслав Годуровський укріпив скорпами парафіяльний костел, обвів цвинтар муром, а проборство повністю реставрував.•21 В описі нерухомого майна костел Марії Магделини 1805 р. зазначено його архітектурні особливості: «З чотирма стінами, фундамент з твердого каменю, під фаціятами підпертий двома контрфорсами. Вся ця резиденція, костел і стайня, є обведені муром, аж до півночі вулиці вірменської». Місце розташування ренесансового костелу на початку вулиці Вірменської вдалося визначити за картою фон Міга та кадастровою картою. Навіть після занепаду костелу та його розбору по нині територія храму і цвинтаря залишаються не забудованими.
У кінці ХVІ ст. на тому самому узгір’ї, коло дерев’яного костелу Марії Магделини, вимуровано величний костел, який був консекрований під назвою Вознесіння Найсвятішої Панни Марії.•22 У 30 роках ХХ ст. Управління консервації Львівського, Тернопільського та Станіславівського воєводств заводить облікову картку пам’ятки, де зазначено: «Язловець, парафіяльний костел під назвою Вознесіння Н.П.Марії, епоха — 1590 р.
-- 8 --
Стиль — пізня готика, ренесанс, власник — парафія латинського віросповідання». Цей костел збудував у 1590 році Микола Язловецький, снятинський староста для оо. Домініканців. Унаслідок певних непорозумінь у фундаційному акті став він предметом гарячих суперечок поміж законом і кам’янецькими єпископами, які намагалися поставити тут пробощів зі світського кліру. У кінці після кількаразових переходів від рук до рук і лічених вироків костельних судів, перейшов у 1639 році до оо. Домініканів, які проіснували тут до 1788 року. На цей час припадає поділ Речі Посполитої, після якої Язловець попав під владу Австрії. Монахи переїхали до Чорткова, їхній маєток продано, монастир і костел перетворено на військовий склад. Лише у 1824 році вибив дозвіл львівський архієпископ Анкович на перехід костелу до парафії, що сталося лише у 1830 році. У своїй основі костел є величною однонавною будівлею, накритою всередині плоским дерев’яним стропом з ХІХ ст. Від фронтону стоїть потужна чотирибічна вежа, яка нагадує у верхньому ярусі дзвіницю вірменської катедри у Львові. На фасадах привертають увагу бічний чудовий пізньоренесансовий портал та скромніший при головному вході. Зовнішнє упорядкування з ХІХ ст. У передсінку є скромний надгробник Миколая Гомулки, відомого польського композитора, перенесеного сюди з цвинтаря. Костел оточує довкола мурована огорожа. На жаль, мистецькі твори по домініканського костелу до сьогодні невідомі. Про них збереглися лише окремі нотатки. В 1931 році зроблено запис про знищеність пам’яткових кам’яних скульптур у Язловці.•23 У 1931 році були зняті та відіслані пам’яткові скульптури з костелів у Жедичеві, Бережанах та Язловцях до Дієцезального музею у Львові.• 24
Споруда монастиря — втрачена. Однак відомо, що у 1642 році домініканки почали будувати новий монастир на два поверхи.•25 З огляду на датування можемо вважати, що це була унікальна ренесансна пам’ятка.
Єврейська громада впливала на торговельний розвиток міста, та була настільки багатою, що вибудувала для себе величний «будинок зборів». Особливо єврейська громада зросла у Язловці після прийняття у 1781 році австрійськими властями указу «залишити євреям села».•26 Синагога в Язловці розташовувалася у північній частині міста. Відомості про її архітектуру занотовані в реєстраційній картці пам’ятки, яку заповнили у 1935 році управління консервації Львівського, Тернопільського та Станіславівського воєводств. У картці було записано: «Язловець, божниця, ХVІ — ХVІІ ст., стиль ренесанс, власник — ґміна єврейського віросповідання, реєстраційний номер 42.•27 Також подано лаконічну довідку про об’ємно просторову структуру споруди: типовий уклад польської ренесансової божниці, яка складається з чотиристороннього приміщення, призначеного для чоловіків, що моляться, а також з боку прибудованої галереї для жінок.
Під час Першої світової війни божниця горіла. У 1929 році її покрили новим бляшаним дахом, закриваючи первинний ґонтовий дах. Рівночасно були трохи підвищені стіни синагоги, із збереженням первинної межі мурів
-- 9 --
відповідним відступом. У наступні роки відбудовано склепіння за системою Рабіца. Інтер’єр разом із цінним кам’яним вівтарем залишається до сьогодні в руїні.•28 Дивовижним акцентом пам’ятки був ренесансний портал головного входу. Багата декорація, майстерна пропорційна композиція та подібність із низкою інших порталів у Язловці свідчать, що майстри- різьб’ярі пройшли навчання у високоякісній школі, створили неповторну Язловецьку школу ренесансової різьби. Під час Другої Світової війни пам’ятка була зруйнована. За відсутністю у повоєнний час у Язловці єврейської громади божницю було розібрано, а камінь часто використовували для будівництва інших споруд (колгоспні склади, стайні і т.п.), де можна до сьогодні побачити елементи різьби по каменю. Сьогодні на її місці збудовано приватний будинок.
Єврейський цвинтар розташовувався за містом на північ. На сьогоднішній день він повністю зруйнований, а доля надгробних каменів така ж, як і синагоги. Збереглося тільки декілька прикладів унікальних різьблених ренесансних мацеб.
Адміністративне управління також долучилося до формування образу міста. Архітектура язловецької ратуші, збудованої в ХVІІ ст., до сьогодні лишається не визначеною. Вперше ратуша згадується при поділі язловецької власності між спадкоємцями Анни з Язловецьких Чурилової.•29 У 1641 році були за акцентовані справи, пов’язані з ремонтом мурів міста: «Міщанам на ремонт мурів, брам та башт потрібно дати матеріали з податків ратуші».•30 Враховуючи торговельне значення міста та його економічний потенціал, можна стверджувати, що ренесансова ратуша у Язловцях мала унікальне архітектурне вирішення — була складною у плануванні, двоповерховою, зі склепінчастим перекриттям, фасади оздоблювалися кам’яними різьбленими карнизами, віконними та дверними обрамленнями. Під час турецької окупації ратуша перетворюється в руїну і, можливо, повністю розбирається. Місто перебуває без адміністративної будівлі аж до 1712 року, коли Ян Александр Конецпольський видає привілей місту і вказує, що «будинок ратуші на проведення судів, якщо дасть Бог, місто постане, він буде вільним від будь-якого замкового податку».•31 Про містобудівельне розташування ратуші згадано в Актах Язловецьких 1765 р. «Ратуша була на жидівському місці».•32 Користуючись кадастровою картою Язловця, панорамою міста 1900 р., виконаною Михайлом Созанським та згадкою про розташування ратуші, вдалося зідентифікувати не лише її місце, але й архітектурний образ станом на початок ХХ ст. Віднайдений образ ратуші свідчить, що вона мала два етапи будівництва: перший етап — початок ХVІІ ст., другий етап (відбудова після турецької окупації) — середина ХVІІІ ст. Головним архітектурним акцентом будівлі був бароковий фронтон, імовірно з оздобленням.
У своїй «Географії» С.Г.Агонц опублікував пам’ятний запис Псалтиря, переписаного в Язловці в 1645 р., в якому архиєпископ Андреас згадується, як духовний наставник вірмен Язловця.•33
-- 10 --
У 1643 році Андреас прибув до Язловця із Молдавії разом із п’ятьма духовними особами. Андреасу в Язловці був виділений будинок, який місцеве населення називало «архієпископським палацом».•34
Других даних про Андреаса не збереглось. З.Обертинський вважає, якби він помер у Язловці, то у місті залишились би хоч які-небудь відомості про його могилу.
С.Баронч, який довго займався питаннями історії польських вірмен, опублікував таку легенду: «Ясне небо несподівано затягнули хмари. Прогримів грім. Протяжною луною розлігся він по каньйону. Здавалося, то зойкнула спрагла земля і, потрясаючи вітами дерев, що невідомо якою силою трималися скелястих стін, вітала небо. Вмить завирувало все довкіл. Блискавки пролітали повз вікно і, здавалося, сягали дна каньйону.
У молодшого Язловецького до цього грізного поклику природи були особливі почуття. В дитинстві він старався в таку мить неодмінно вибігти у двір, щоб поринути в освіжаючий вир зливи. Краплини дощу барабанили по обличчю і будили найфантастичніші мрії. Та це було в дитинстві. А сьогодні він повновладний хазяїн палацу, що орлиним гніздом повис над Вільховцем, над оселями язлівчан. І вже не мрії володіли ним у ці грозові хвилини, а рішуче прагнення повелівати. Там, внизу, повинні відчути, що над ними новий господар, особливі ці зайди-вірмени. «Я виб’ю із них їхню горди-ню!.». — у припливі люті потряс кулаком. Грянув грім. Язловецький на мить уявив, що то він сипле униз блискавицями і зловісно усміхнувся.
…Управитель маєтку тут же з’явився на виклик магната.
- Повідом вірменам про нові податки. Всіх, хто ухилятиметься від сплати, карати безпощадно. Особисто прослідкуєш. І ще...
Язловецький змінив суворий вигляд на посмішку. Управитель добре знав звички пана, і що означала ця посмішка, зрозумів без слів.
Містечко зустріло указ вибухом обурення. Тут же пішли в рух панські канчуки. Обходячи двори міщан, посіпаки арештовували кожного, хто відмовлявся сплатити податок. А управитель тим часом виконував другу частину наказу Язловецького, беручи на замітку звабливих дівчат.
Вірменський єпископ кілька разів звертався до магната з проханням полегшити долю населення та даремно. Жорстокий правитель щоразу грубо виганяв його із палацу. Годі було сподіватися на панську милість. Та коли у батьків стали забирати дівчат і віддавати їх магнату та його друзям, старий єпископ знову пішов у палац. У церковному вбранні, з посохом у руці постав він перед магнатом. Почав було вмовляти Язловецького припинити безчинства, але той різко обірвав його:
- Про дівчат турбуєшся? Навіщо це тобі старому? Втім, ти у нас миттю помолодієш…
І наказав обстригти єпископу волосся і бороду.
- Бачить небо це знущання. Будь ти проклятий!.. — мовив старий.
Дізнавшись про наругу над своїм посланцем, вірмени вирішили покинути Язловець. Глухої ночі залишили люди рідні оселі.
-- 11 --
З болем у серці прощалися із місцевістю, що чимось нагадувала далеку Вірменію, яку свого часу, гнані завойовниками, ось так покидали їхні предки, прощалися з привітними трударями подільського краю і з усім, що містить в собі поняття «батьківщина».
Скрип возів заглушив грім, що сколихнув нічне небо. Дорога під блискавицями готувала втікачам нові випробування, але гордий орлиний дух кликав їх у перед.
Язловецький діставши задоволення від вигляду приниженого єпископа перебував у доброму настрої. І гроза, його стихія, була, як ніколи, доречною. В азарті він вихопив із піхви шаблю і, вторячи блискавиці, почав шматувати темряву ночі. Ще один помах і…шабля схрестилася із вогняною стрілою.
Все далі і далі відходили втікачі від рідних місць, залишивши там свій біль і прокляття, яке таки впало на голови кровопивців. У палац вдарила блискавка, Язловецький зник, син його потонув у криниці. Загубилися на шляхах віків сліди гордих переселенців із Вірменії. Та досить торкнутися стін старої церкви над Вільховцем — оживе минуле. І камінь, і люди бережуть пам'ять».
Автор книги «История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии)» В.Р.Григорян, посилаючись на інших істориків, висловлює думку про те, що в цій легенді багато що викликає сумнів. До ХVІІ ст. польські правителі прихильно ставилися до вірмен. Очевидно, легенда складалася в різних місцях, і в ній переплелися події, які сталися в різний час, зокрема в Молдавії, де вірменів переслідували, і вони змушені були переселятися в різні райони, в тому числі у Язловець.
Так чи інакше, а головне — легенда передає гордий, волелюбний дух вірменського народу, засвідчує давню історію українсько-вірменських зв’язків. Трудовий люд Поділля завжди виявляв прихильність до вірменських переселенців, дав їм притулок на своїй землі. Разом вони із зброєю в руках захищали цей край від завойовників.
Язловець був не тільки важливою фортецею, але і великим торгово-ремісничим центром.•35 Розвитку ремесла сприяв указ Я. Радзівіла, який звільняв ремісників від всякого роду податків і повинностей. Торговий шлях із Молдавії у Львів, який проходив через Язловець, перетворив місто у важливу ланку східноєвропейської торгівлі. Акти вірменського суду Кам’янець-Подільська стверджують, що кам’янецькі купці приймали активну участь у язловецьких ярмарках.•36
А що можна сказати про життя простого люду. Керівні посади в адміністративних установах займали шляхта і заможні польські міщани; українське населення до них не допускалося. Війта призначав феодал, який був повновладним господарем містечка. Ян Радзівіл, до якого перейшов Язловець, жорстоко гнобив феодально залежне населення, особливо селян. На початку ХVІІ ст. панщина досягла 5-6 днів на тиждень з півланового господарства, зросли натуральні та грошові побори. Посилились національно-релігійні утиски.
-- 12 --
Все це викликало відчайдушний опір з боку корінного населення. У 1641 році язловецький міщанин Л.Кравець за кривди і знущання вбив ксьондза Сіверського, за що Снятинський суд засудив його до четвертування.•37
Під час народно-визвольної війни 1648-1654 рр. боротьба язловецьких селян і міщан проти гнобителів набрала великого розмаху. Кульмінацією Визвольної війни 1648-1654 рр. українського народу проти польсько-шляхетських загарбників стала Тернопільщина. Галицька шляхта почала спішно укріплювати військами та зброєю міста і фортеці краю, в тому числі і Язловець. Визвольна війна активізувала і опришківський рух, причому, якщо до 1648 р. він був відомий тільки у Карпатах та на Прикарпатті, то тепер він виявився на Поділлі.
У 1649 р. в Язловці судили групу опришків. В своїх зізнаннях вони стверджували, що діяли на Подністров’ї, в околицях Язловця. Керівником цього загону був Іван Проскурничин. Опришки походили з наддністрянсь-кого села Губина.•38
В союзі з Росією Б.Хмельницький у 1655 році здійснив визвольний похід на західно-українські землі. Головна армія йшла через Борщів, Язловець, Бучач, Теребовлю, Підгайці, Бережани.
Значного удару по розвитку Язловці завдала турецько-польська війна, яка розпочалася у 1672 р. Турецьке військо володіло Язловцем у 1672-1673 рр. та 1676-1684 рр.
Літом 1672 р. турецька армія вторглась у Поділля. Турецькі війська під командуванням Хусейна паші взяли в облогу Язловець і розвалили оборонні стіни, увірвавшись у місто. Однак в 1673 р. Яну Конецпольському вдалось звільнити Язловець. В 1676 р. турки під командуванням Ібрагіма Шайтана паші знову захопили Язловець. На цей раз турецька окупація тягнулася 8 років. Після тяжкої поразки, нанесеної Яном Собеським турецькому війську під Віднем, у 1684 р. Анджею Потоцькому вдається з дванадцятитисячним військом звільнити Язловець.
Турки нанесли Язловцю великої шкоди. Після турецького панування містечко довго не могло піднятись. Зменшилась кількість населення, занепали ремесла, торгівля.
Під час захоплення міста турками частині вірмен вдалося залишити Язловець. Деякі із них переселились у Броди, інші поселились у Золочеві, Замості, Львові і навіть у Варшаві. Ті, що виїхали у Броди, взяли з собою ікону Богоматері, подаровану Конецпольським і церковні цінності. В Броди прибули і вірмени-біженці із Кам’янця і Бучача. Це місто також було власністю Конецпольських, і переселенці-вірмени користувались точно такими привілегіями, як і в Язловці.•39
Переселенці-вірмени зустріли в Бродах теплий прийом. Привезена із Язловець ікона і церковні цінності були встановлені в місцевій церкві. Проте незабаром церква згоріла, але ікону і частину цінностей вдалось врятувати. В 1692 році в святковій обстановці ікона була перенесена у Львів і встановлена у вірменській церкві.•40
-- 13 --
Після турецького поневолення у Язловці у 1713 р. мешкало 290 жителів, з них 125 міщан, 118 селян-комірників, решта торговці, купці. В 1699 р. Подільське воєводство і його центр Камянець були звільнені від турецької навали. Сприяючи швидкому відновленню економічного зростання міста, польська влада перенесла із Язловця в Камянець щорічні ярмарки.•41 Цей захід негативно вплинув на долю Язловця. Місто втратило роль торгового центру. Язловецькі вірмени почали переселятися. Одночасно з цим протікав процес асиміляції після прийняття вірменами католицизму. У 1820 р. в Язловці вже не було ні одного вірменина.
Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. Язловець попав під владу Австрії. Язловецький замок, навколишні села переходять у спадкоємність австрійських баронів Блажковських, власністю якого вони були аж до 1939 р. В цей час Язловець став повітовим містечком площею 7,5 кв. миль. Сюди належить 28 навколишніх сіл з 4 482 будинками, в яких жило 6067 родин з кількістю жителів 27 600 чол.•42
В середині ХІХ ст. за наказом барона на схід від Язловця був побудований розкішний палац і кам’яні господарські будівлі панського маєтку. Старе село за наказом пана було перенесене на південний схід лише для того, щоб пан мав всіх селян на виду. Нові вулиці поступово заселилися і одержали своєрідні назви: Дільниця, Корчівка (від слова корчувати ліс).•43
У 1848 р. в багатонаціональній Австрійській імперії впало кріпосне право. Селяни Язловця та навколишніх сіл були звільнені від кріпацтва. Але за свою волю і землю треба було платити. За один 1855 р. вони сплатили 593 флорини викупних платежів за землю, якою вони користувалися до реформи.•44
На знак визволення із кріпацтва у східній частині Язловця було поставлено пам’ятник — кам’яний хрест. Після Другої світової війни, проводячи «радянізацію», хрест було зруйновано. У 2000 р. на місці зруйнованого хреста жителі села Язловець (гори) встановили хрест із написом «В честь скасування кріпосного права». Хрест звів З.Баран.
Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. Язловець став типовим сільськогосподарським містечком. Промисловість майже не розвивалась. Працювала лише невелика кустарна майстерня, що виробляла казани.
Проводячи політику гноблення народних мас, австрійський уряд всіляко зміцнював апарат примусу і насильства. Так, 1914 р. на утримання в Язловці адміністративних органів було витрачено 6448 крон, у той час 1258 крон на поліцію.•45 В той же час на охорону здоров’я, освіту населення власті виділяли мізерні кошти. В містечку були два приватні лікарі і акушерка. Однокласну школу відкрито в 1790 р. У 1880 р. при монастирі діяла польська жіноча гімназія. Переважна більшість українського населення залишалась неписьменною.
У кінці ХІХ і на початку ХХ ст. селяни піднімалися на боротьбу проти насильства і грабежів, безправ’я і темноти. Селяни відмовлялись працювати на панському полі, вимагали підвищення заробітків, покращення
-- 14 --
умов праці, людського відношення до себе. Пан Блажковський змушений був вдатися по допомогу до властей. Австрійські власті прислали сюди каральний загін. Тижневий страйк, проведений у жнива 1913 р., увінчався успіхом. Пан змушений був погодитись на вимогу селян. Страйком керував Половчук М. і Олексюк С.
Ведучи мову про кінець ХІХ ст., все ж таки потрібно згодитися з тим, що Австрійська імперія була більш демократичнішою ніж Російська. І використовуючи українсько-польську ворожнечу, впроваджувала старий римський колоніальний принцип: «Поділяй і володарюй». А з цього скористались і українці. Перед Першою світовою війною в Язловці існували: читальня «Просвіти», «Народний Дім», Товариство «Сокіл», відбувалися віча, відзначення 100-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка.
Велике горе і бідування принесла Язловцю Перша світова війна. На війну австрійські власті забрали десятки людей із Язловця. На рідній землі точилися кровопролитні бої. Містечко переходило із рук в руки. У липні 1917 р. Язловець знову захопили австрійсько-німецькі війська. Проте війна йшла до завершення.
У листопаді 1918 р. українці, скориставшись розпадом Австро-Угорської імперії, проголосили ЗУНР. Мирне будівництво було короткочасне. Розпочалась польська інтервенція. Польську армію щедро постачали зброєю Англія та Франція. Тоді як УГА була погано озброєна, одягнена, їй ніхто не допомагав. Із рідного краю при Українських Січових Стрільцях були: О.Баб’як — хорунжий, О.Колодій — четар. В УГА: Лев Ружицький — четар, А. Пюркевич, А.Тихоліз, І.Кучеловський, О.Колодій, В.Колодій, В.Марціновський, Ю.Урбанський, В.Призванський, Н.Павлович, Й.Струтинський, Я.Левицький, Із.Скиба, Л.Урбанський, Яр.Марцінковський. Полягли за волю України: ЮЖукорський, Й.Шабльовський, В.Бабенчук, С.Заводовський, В.Крицький, Курянський.
У червні 1919 р. бої наблизились до нашої місцевості. Ось як згадують старожили про події тієї давності: «Одна артилерійська батарея, що мала прикривати дорогу Язловець-Товсте, зайняла позиції на горбі за новосілським двором (тепер садиба колгоспу). З Бучача на Язловець йшла колона польського війська. Попереду на коні їхав їхній командир. Постріл із гармати. Діти язловецькі бачили, як снаряд розірвався перед польською колоною. Вершник впав із коня. Кінь побіг у Броварі. Польська піхота зайняла біля дороги оборону і пару годин стріляла сліпо по селу. Десь під полудень польська колона промаширувала через Язловець, радо зустрінута польським населенням. При виході з Язловця, біля кляштору, (тепер реабілітаційна лікарня) їм дорогу перекрила група наших стрільців. Бій тривав довгенько. Майже сотня поляків билася з кількома нашими хлопцями. Під час цього бою був смертельно поранений, а чи вбитий один стрілець».
Як згадував Степан Білозор, цей стрілець згори скотився аж на стежку, що веде до санаторію. Люди знайшли його мертвим і похоронили на цьому місці.
-- 15 --
Незабаром наші війська зібралися із силами і 8 червня 1919 р. розпочали контрнаступ проти польських військ. Ця наступальна операція ввійшла в історію як Чортківська офензива. 25 тисяч наших стрільців гнали стотисячну польську армію аж на Львівщину. Десятки тисяч наших земляків зголосилися добровольцями до війська. А їх не взяли. Не було зброї. Армію поповнили тільки 15 тисяч чоловік. Під час цієї наступальної операції в бою з польськими військами по дорозі Язловець — Бучач (якраз у тому місці, де границя трьох сіл Язловця, Броварів і Передмістя загинув наш вістовий (таке військове звання) Ю.Лапущак. На тому місці його люди і похоронили. Польська армія знову дістала підкріплення, і наші війська в липні 1919 р. з важкими боями відступили за Збруч. Польська окупація наших земель затягнулася на цілих двадцять років. На стрілецькій славі виховувалися майбутні бійці УПА, а також наступні покоління, яким доля готувала національно-державні випробування.
Ще не загоїлися рани Першої світової війни, як наприкінці тридцятих років знову Європа почала готуватись до війни. У другій половині серпня 1939 р. польська адміністрація вжила ряд заходів з підготовки до можливого нападу Німеччини. Було оголошено мобілізацію запасників 1899 — 1915 рр. народження. Із Язловця було мобілізовано в польську армію Дублянського В.Ю. і Логуша В.М.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу. Українці відкрито бажали полякам програти в цій війні. Солідну роботу серед українства проводила ОУН. В Язловці діяли масові легальні організації, як «Просвіта», «Луг». До 1939 р. діяла «повшехна» семикласна школа, семінарія для жінок.
17 вересня 1939 року «браття східні слов’яни» перейшли Збруч і зажадали від польського командування скласти зброю. Здаватись москалям поляки не хотіли і масово почали тікати у сторону румунського кордону, а по їхніх слідах йшли радянські війська. Ось як згадує у Літописі Золотопотіцькому І.Ружицький: «Наш сусід пішов до стодоли і там застав десять польських вояків, які сховались. Були це польські мазури. Пішов він у село Броварі й повідомив якогось командира Червоної Армії. Той командир вирішив за поляками їхати танком. Танк ледве вліз у ворота і зупинився перед стодолою. Перелякані поляки вже без зброї вийшли зі стодоли з піднятими руками і просили пощади».•46
Із приходом радянської влади проводилось багато різних мітингів, демонстрацій, танців і співів. У селах створювались тимчасові органи радянської влади, так звані революційні комітети. Перед новоствореними органами радянської влади виникло ряд невідкладних завдань — це поділ поміщицьких земель.
В Язловці був великий жіночий монастир, який мав господарство чи не найкраще в Бучацькому повіті. На поділ цього господарства пішло декілька українців і багато єврейської бідноти.
-- 16 --
Із приходом радянської влади у приміщенні монастиря (1939-1941 рр.) працював зооветтехнікум, завданням якого було готувати працівників ветеринарії для сільського господарства. У 1939 р. в Язловці була утворена сільська рада. Першим головою сільської ради був Саранчук І. (1939-1940 рр.) Із 1940 по 1941 рік Зімірський Ю.
Радянська влада змушувала людей здавати державі контингент (м'ясо, зерно, різні податки). На 1940-початок 1941 р. припадає спроба примусовим способом утворити колгосп, але Друга світова війна зірвала ці плани.
Із січня 1940 р. більшовики провели новий адміністративний поділ. Бучацький повіт було поділено на 4 райони: Бучацький, Монастириський, Коропецький і Золотопотіцький. До Золотопотіцького району ввійшло 26 сіл, в тому числі і Язловець.
Вже в грудні 1939 р. почалися масові арешти і репресії серед місцевого населення. Маска народної влади, маска визволителів була скинута. Арешти язлівчан 1939-1941 рр. обминули, але у Золотопотіцькому районі упродовж цих років було арештовано 128 осіб, вивезено у Сибір 509 осіб.
З листопада 1940 р. ОУН організовує в районі досить широке підпілля з бойовими групами. Народ став поглядати на захід, сподіваючись, що нова війна між Німеччиною і Радянським Союзом вирішить нарешті українські проблеми. Підпільники боролись проти місцевих активних будівників радянщини, а тим більше донощиків, що працювали на КДБ. Догадуємось ми про радянський сценарій, який чекав західно-українські землі, але 22 червня 1941 р. його перервала Радянсько-німецька війна.
Німецький фронт швидко просувався на схід. 30 червня 1941 р. у місті Львові, уже захопленому Німеччиною, було проголошено ОУН під проводом С.Бандери Акт Відновлення Незалежності України. Але радіти цій події довго не прийшлось. Через кілька днів керівництво ОУН заарештували, а на зміну радянській окупації прийшла німецька.
При німецькій окупації в Язловці була сільська управа. Головою управи був Логуш Г. І знову населення змушене було здавати натуральний податок, який сягав 5 центнерів з 1 гектара. Така скажена експлуатація селян допомагає пояснити той факт, що 85% усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій вивозилося з України. Варто відмітити нелюдське ставлення німецьких окупантів до мирного населення краю. Найчастіше це масове винищення єврейського населення. Так у Язловці за даними української енциклопедії в 1942 році мешкало 100 єврейських родин і тільки в 1944 р. повернувся один чоловік Рінберг, всі інші загинули. Вбивали німці не тільки євреїв, а й українців. Так в Золотопотіцькому районі було вбито 44 особи. Із 1054 осіб, забраних на примусову роботу з району, двоє чол. — Бедрій К. та Дмитрук С. були із Язловець.
-- 17 --
У кінці 1943 р. на початку 1944 р. німецька адміністрація остаточно втратила вплив. Вся повнота влади у наших селах перейшла до комітетів самооборони або УПА. Дивно то виглядало: ніякої влади не було (не було якогось приміщення, де перебував би якийсь орган влади, і більш того, ніхто не знав особи, яка керувала цим населеним пунктом). Зате порядок був. Дуже добре діяла підпільна система. Знову відновили свою роботу станичні, зв’язкові, підрайонові, районові, надрайонові і крайові провідники. Надія на утворення незалежної держави у важкий воєнний час надихнула язлівчан на спорудження пам’ятника Січовому стрільцю вістовому Ю.Лапущаку, який урочисто був відкритий в 1942 р.
У кінці березня 1944 р. в Новосілку, Пожежу, Дуліби і Язловець вступили радянські війська, які глибоко врізались в тил німецьких військ. Проте німецька армія, яка була в оточенні під Проскуровим (Хмельницьким), вирвалась з оточення і через два дні вже оточила радянські війська в трикутнику між річками Стрипою і Дністром. Язловець і навколишні села знову попадають під владу Німеччини. У квітні фронт стабілізувався. Аж до 21-22 липня 1944 р. він проходив по східних окраїнах нашого району, в тому числі через Язловець. Населення із Язловця і навколишніх сіл було евакуйоване у застрипську зону, а німці тут залишились повноправними господарями. В 1944 р. в приміщенні теперішньої школи німецьке командування розмістило воєнний госпіталь. Чимало будівель у Язловці згоріло під час обстрілів. Всі будівлі, які були покриті бляхою, німці та мадяри розібрали і використали для спорудження укріплень вздовж лінії фронту.
21 липня 1944 р. без особливо великих боїв німецькі війська відступили. На сьогоднішній день серед істориків існують різні думки: хто це замінив німецьку окупацію? Чи радянські визволителі, чи радянські окупанти? Свою думку з цього міркування висловлює І.Ружицький у «Золотопотіцькому літописі»: «…визволитель це той, хто когось визволить і сам забереться з визволеної території, а коли він залишається на цій території, то він такий самий окупант».
Його міркування можна підтвердити такими фактами. Арештованих більшовиками в період з 1944 по 1953 р. по району становило 234 особи, в тому числі 7 осіб із Язловець. Вивезено в Сибір 441 особа, в тому числі 13 осіб із Язловець.
Минув якийсь тиждень після приходу радянської влади і було оголошено мобілізацію резервістів в армію. На фронт забрали людей 1900-1906 р.н. По району було мобілізовано 997 чоловік, з яких повернулося 429 чоловік. Із Язловця мобілізовано 28 чоловік, повернулося 9.
Активну боротьбу проти «радянських визволителів», окупантів вела ОУН-УПА. Із району в лавах УПА було 228 чоловік, загинуло 185 чоловік.
-- 18 --
Свій вклад у боротьбі за незалежну Україну в лавах УПА із язлівчан внесли Бегерський Левко Іванович та Дзіковський Омелян. Їх біографії увійшли до збірки оповідань І.Ружицького «Тернистими шляхами» під назвами «Левко», «Омелян».
Бегерський Левко Іванович 1922 р.н., в лавах УПА з 1944 р. Районний провідник. Псевдо «Дон». Виданий зрадником. Був ранений гранатою і захоплений кагебістами у схроні с. Броварі 14.01.1951 р. Засуджений республіканським судом у Чорткові на початку 1952 р. до смертної кари.
Дзіковський Омелян 1929 р.н. В лавах УПА з 1949 р. Перебував у бойовій групі. Відомості про його смерть не зберігаються.
Пройшов фронт, закінчилась війна. Люди стали відбудовувати село. З 1944 р. почалось навчання у сільськогосподарському технікумі, який у 1946 р. було переведено у село Трибухівці. Та прийшла нова біда — голод 1947 року та насильницька колективізація.
Осінь 1945 р. була чудовою, дуже теплою і затягнулась аж до січня. У жовтні зацвіли яблуні, а старожили, похитуючи головами, пророкували щось недобре. Вся зима також була теплою, а весна 1946 року — дуже ранньою і жаркою, без єдиної краплинки дощу. У 1946 році намолот врожаю становив 4 — 5 центнера із гектара. Посухою була охоплена Степова Україна, Молдавія. По селах ходили ватаги голодних і обдертих людей із Східної України, обмінюючи різні, часто й дорогоцінні речі на харчі.
У таких умовах голоду і повної безнадії на майбутній урожай почалась колективізація. На відміну від 1940-1941 рр., в колгосп добровільно записуватись ніхто не хотів. Та все ж таки під тиском страху бути вивезеним у Сибір люди примусово записувались. 15 липня 1947 р. в селі Язловець було утворено колгосп ім. Т.Г.Шевченка.•47
У 1947 р. сталась ще одна подія. Село Язловець було перейменоване на село Яблунівка.
Варто відмітити, що село Язловець у порівнянні з іншими селами району у промислово-господарському відношенні був завжди розвинутішим. Кожного вівторка у Язловці проходили торги. Місце теперішнього сільського стадіону називали торговицею. На Язловецький базар приходили люди з навколишніх сіл. Але із появою густої торговельної мережі в районі потреба базару відпала і в кінці 60-х років він припинився.
Мальовнича місцевість Язловця, а також хвойні ліси, чисте повітря зіграли важливу роль в розміщенні на території Ялівця, у приміщенні колишнього монастиря, у 1947 році госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни, згодом перепрофільованого в протитуберкульозний санаторій.
Після війни в Язловці працювала семирічна школа. З 1947 р. почала працювати середня школа. Першим директором був Харченко В.Ф.
-- 19 --
До 1946 р. в селі працювало два ковбасні цехи, якими керували поляки — Заторська і Марціновський. Із їх виїздом у Польщу цехи були закриті. Працювала в Язловці і бойня. В час війни підпільно. В 1947 р. роботу ковбасного цеху було поновлено (завідуючим став Крушельницькій О.О.).
З 1948 р. в селі почала працювати амбулаторія, яку очолив лікар Бутузов, а в 50-х роках було відкрито лікарню на 25 ліжок (головний лікар Трушкевич В.). Проте вже в 1966 р. лікарню було закрито. З 1960 р. в селі почала працювати хлібопекарня (завідуючий Олійник Ю.). У 60-ті роки в Язловці працювали: дитячий садок на 45 дітей, ветеринарна дільниця, поштове відділення, ССТ, лісництво, аптека, сільський Будинок культури, Сільська рада, середня школа, бібліотека. У 70-их роках в селі працювало більше десяти магазинів, цех безалкогольних напоїв. На цей час припадає будівництво нового приміщення Сільської ради. В 1975 р. в честь 30-ти річчя Перемоги над нацисткою Німеччиною в центрі села було споруджено пам’ятник односельчанам, які загинули в роки Другої світової війни.
Відбулись певні зміни в 60-70-их роках і в сільському господарстві. Укрупнення колгоспів, яке проводилось у районі, зачепило і Язловець. В 1973 році до колгоспу «Маяк» (с. Броварі) було приєднано колгосп «Здобуток жовтня» (с. Язловець, Новосілка). Нове господарство назвали «Золотий колос». 1 січня 1976 р. на базі цього господарства було створено міжгосподарське підприємство по виробництву свинини з базою в с. Броварах і Язловці.
З 1980 р. у Язловці працював філіал Бучацької музичної школи. А у 1984 р. було відкрито Язловецьку ДМШ (директор Корсаков Ю.В.).
Останньою будовою радянського періоду став сільський Будинок культури (на 300 місць), будівництво якого було завершено в 1989 р.
Говорячи про розвиток сільського господарства у 70-80-их роках, можна прийти до висновку, що у селі наростали деструктивні процеси. Колгоспно-радгоспна система в 70-80-ті рр. яскраво продемонструвала свою неефективність. Радянська економіка не могла забезпечити населенню достатні умови існування. Все більше і більше предметів повсякденного вжитку попадали до розряду дефіцитних. У другій половині 80-их рр. більшість магазинів у Язловці ще «існували», проте прилавки були пустими. А коли в них завозився товар, то з різних установ та організацій приходили представники та голови профспілок і методом жеребкування розподіляли цей товар.
Друга половина 80-х років ознаменувалась появою нового політичного фактора. Перебудова, яка до цього була справою партійно-державних верхів, викликала рух «знизу», активні дії широких народних мас. У Язловці утворився осередок «Народного руху України за перебудову» (голова Твердушко В.Г.). При Язловецькій СШ було утворено аматорські колективи: хор (керівник Логуш Б.М.), народні музики (керівник Лупійчук О.В.), які із агітаційними концертами «За суверенну Україну» виступали у селах району./p>
-- 20 --
Великою радістю для односельчан стало освячення відреставрованої греко-католицької церкви Св. Миколая у вересні 1990 р. Великою історичною подією як для всієї України, так і для язлівчан стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України. Люди часто біля церкви, у центрі села обговорювали цю подію.
Перші роки національного відродження України викликали у язлівчан великий інтерес до історичного минулого свого села. В 1990 р. було відновлено монумент Архістратига Михаїла, що був поставлений на могилі вістового Ю.Лапущака, зруйнованого в 1944 р. польськими стрибками (скульптор Цуркевич П. с. Передмістя). На могилі стрільця, що лежить біля стежки до санаторію, група патріотів під керівництвом О.М.Хотинського поставила Хрест у цьому ж 1990 р. На сільських зборах жителів села у 1991 р. було вирішено повернути Яблунівці її споконвічну назву. Із 9 серпня 1991 р. селу повернуто назву Язловець.
Великий вклад у спорудженні релігійних пам’ятників зробила язловецька греко-католицька громада. Було споруджено біля церкви скульптурні зображення Св. Володимира Великого та Св. Миколая (скульптор Р.Вільгушинський). Реставровано капличку біля стадіону.
У 90-х роках Україною прокотився відчутний економічний спад, який торкнувся і села Язловець. Занепала торгова мережа. Розпочався перерозподіл колгоспного майна, паювання земельних ділянок. На цей час припадає утворення у Язловці фермерського господарства, яке очолив Слоньовський В.О. Далеко за межами України славиться кінна племінна ферма «Мустанг», власник Крушельницький З.В.
Зменшення кількості відпочиваючих у язловецькому санаторії сприяло оренді приміщення польською католицькою громадою, яка утворила центр вшанування Св. Марселіни Даровської, яку 6 жовтня 1996 р. було беатифіковано Папою Римським Іоаном Павлом ІІ. У санаторію поступово було забрано більш ніж половину приміщення. Сьогодні там знаходиться римо-католицький Дім Молитви, який регулярно відвідують паломники із Польщі.
24 серпня 2004 р. в честь святкування 13-ої річниці незалежності України, сім’я Кріцаків при в’їзді в Язловець із сторони Бучача поставила скульптуру Пречистої Діви Марії (скульптор Р.Вільгушинський).
На сьогоднішній день язлівчани як і вся Україна вірять, що наша держава стане у найближчому майбутньому економічно-розвинутою, правовою європейською державою, а село Язловець стане одним із центрів туризму Тернопілля.
Список використаної літератури
!!! Список при копіюванні інформації випадково не був записаний. Його при першій можливості буде додано.
[Інф.: 2007-2008. Оновл.: 04.10.2009]
Жнибороди
Бучаччина
Тернопілля
Книгозбірня
Сайти проекту
Вітаю Вас на сторінці про Тернопілля! 