Бучацький район

Історія краю

    Укладач: Леськів І.Ю. — викладач історії Бучацького коледжу Подільського ДАТУ, “відмінник освіти”, директор коледжу

    Рецензент: Кушнірчук М.М. — викладач історії Бучацького коледжу Подільського ДАТУ, викладач-методист

   Основою етносоціальної самосвідомості, як відомо, є уявлення про історичну долю свого народу, його історичні традиції. В умовах зростання національної самосвідомості почуття причетності до свого народу активізується. Зростає інтерес до історичного минулого, до витоків національної культури. Саме це, на нашу думку, зумовлює потребу у регіональних і краєзнавчих дослідженнях. Вони важливі і як один із засобів побудови цілісної концепції розвитку національної культури - все ще актуальної проблеми, яка й досі розглядається переважно без врахування її регіональних та етнічних проявів так само, як і історичне минуле окремих народів - у відриві від історії інших, зокрема сусідніх, народів. Тому дослідження історико-етнографічного регіону і краю дає можливість об’єднати усі компоненти проблеми - і регіональну своєрідність, і етнічну специфіку.

   Не тільки в мистецтві, музиці та літературі для створення чогось нового, великого потрібно звернутися до старовини, до минулого. Та й у нашому повсякденному житті - у побуті, звичаях, які є постійною, незмінною основою історії людини, села, міста, країни - потрібно оглянутись позад себе на пройдений шлях. На цьому шляху минулого ми побачимо події веселі і ясні, сумні чи понурі, трагічні, сповнені драматичності особи, села, міста, країни. Хто не знає минулого, той не може його переживати, тим самим не може творити майбутнього. Людина, що не знає історії свого роду, своєї країни - це байстрюк, це істота без коріння, це - як сказав поет Степан Черницький - “Іван без честі і без роду”. “Мало любити свій рідний край, його треба ще й знати”, - ці слова Максима Рильського напрочуд глибоко характеризують завдання, які постали сьогодні перед нами.

   В умовах національного і культурного піднесення України дослідження історії “малої Батьківщини” стає могутнім засобом відродження духовності і культури, джерелом національної гідності і самоствердження.

   Взагалі, у даний час, якщо і відомі широким масам населення хоча б віхи історії нашої країни, то історію поселень - міст і сіл, де вони проживають, мало хто знає. Досить багато міст, містечок і сіл мають славну і цікаву історію. Ось чому одним із завдань істориків є дослідження історії цих, хай невеликих, але дуже цікавих в історичному плані поселень. Адже охорона пам’яток історії якраз і є одним із найдавніших ланцюжків, що єднають минувшину із сьогоденням, та ще й перекидають надійний місток мудрості як у найближчу, так і неосяжно далеку прийдешність.

   Дана проблема знайшла своє відображення в працях як вітчизняних, так і зарубіжних істориків. Як відомо, в минулі десятиліття в радянській історіографії досить тенденційно висвітлювалося історичне минуле України, особливо, яке стосується історії окремих земель і регіонів країни. Тим не менше, українськими радянськими істориками було підготовлено ряд праць, які висвітлюють історію і культуру Бучача та околиць. Серед них слід назвати фундаментальну “Історію міст і сіл Українською РСР” (том, присвячений Тернопільській області вийшов у 1973 році), низку історико-краєзнавчих досліджень. Зрозуміло, однак, що рівень висвітлення саме місцевих пам’яток є явно недостатнім.

   Розробка даної проблеми передбачає залучення літератури, яку умовно можна розподілити на декілька груп. Перш за все це роботи, які пов’язані безпосередньо з історією Бучача, його архітектурою. Найбільшою за обсягом працею по історії Бучацького повіту є книга “Бучач і Бучаччина”. Це регіональний збірник про Бучач і його околицю, складений із спогадів, дослідницьких історичних та фольклорних статей бучачан під редакцією уродженця Бучача Михайла Островерха (Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1972). Він зберіг для сучасних і майбутніх поколінь документальну історію своєї рідної околиці на основі правдивих подій давноминулого, закріпленого в публікаціях джерел, та недалекого минулого, записаних очевидцями, уродженцями чи довголітніми жителями Бучаччини. Вони були свідками цих подій, або чули їх з достовірних переказів рідних та знайомих. В деяких спогадах й фольклорних матеріалах при їх літературному оформленні, збережено місцеву мову бучачан. Це робить матеріали більш доступними для читача. Автори книги не мали змоги, перебуваючи за кордоном, користуватись місцевим матеріалом сучасного періоду. Тому їх розповіді доводяться лише до другої світової війни і зовсім не зачіпають сьогодення.

   Найбільш значні відомості з історії Бучача знаходяться в праці Модеста Гнатевича “Бучач”, яка опублікована в 1864 році у Львівському часопису “Слово”. Автор подає найбільш конкретний матеріал, який не можна знайти в працях інших істориків.

   Науковим доробком історика-мистецтвознавця Ігоря Дуди є книга “Бучач”. Ця праця являє собою путівник до міста і описує найбільш характерні архітектурні пам’ятки Бучача.

   Другу групу складають дослідження вітчизняних істориків, пов’язані з історією України, українською культурою, архітектурою, мистецтвом. Цією проблематикою займалась частина істориків. Серед них слід відмітити Г.Н. Логвина, Марченко, Овсійчук В.М.

   Праця Г.Н.Логвина “По Україні” цікава в тому плані, що в ній зроблено спробу дати характеристику найбільш визначним архітектурним пам’яткам України. Не залишається поза увагою і Бучач, тут найбільш детально описується найбільша споруда міста - “Ратуша”. На основі вищезгаданих праць маємо змогу прослідкувати процес розвитку архітектурного будівництва по всій Україні взагалі, і в Бучачі зокрема.

   Такі загальні праці, як “Історія Українського мистецтва”, “Всеобщая история искусств”, “Галиция в ее старине” дають змогу зрозуміти особливості архітектури міста в контексті розвитку європейського мистецтва.

   До третьої групи слід віднести праці відомих польських істориків кінця ХІХ - поч. ХХ ст., зокрема це роботи Баронча С., Урбанського В., Несецького. Саме цінне в цих працях те, що ці автори мали змогу користуватися широким документальним матеріалом, який надав їм можливість досить детально описувати події. Однак, основним недоліком цих робіт було возвеличення дій польських властей на території Західної України. Тому слід досить критично ставитись до тих книг, черпаючи з них переважно фактичний матеріал.

   Праця С. Баронча характеризує найбільш значні історичні пам’ятки Бучача і прилеглих до нього територій. Тут зібрано ряд легенд про проходження самого міста, подій, які передували зруйнуванню Бучацького замку, історії виникнення маленького містечка Язловець.

   Слід згадати роботи ряду польських мистецтвознавців, спираючись на які, можна встановити автора тих чи інших архітектурних споруд. Саме тут подано унікальний опис пам’яток архітектури як Бучача, так й інших населених пунктів Західної України. Унікальність цих праць полягає в тому, вони що створювалися в період, коли архітектурні пам’ятки ще не переносили значних руйнувань, а знаходились в тому вигляді, в якому були створені. Проаналізувавши роботи Хорнунга, Майковського, Озловіча, Лози можна відтворити ці будівлі і повернути їм первісний вигляд.

   Історичне дослідження багато в чому залежить від стану та рівня джерел. В роботі використані деякі архівні матеріали. Проте їх небагато, одні з них загинули в місті під час сильної пожежі в 1865 році, інші зникли в період Першої та Другої світових воєн. Архів, який свого часу зберігався у Бучацькому костьолі Успіння Богородиці зник невідомо куди напередодні Другої світової війни. Невідома також доля архіву сім’ї Потоцьких, які були власниками Бучача і мали власний архів, про що згадують польські історики.

   Але все-таки певну інформацію про минуле Бучаччини можна почерпнути з Центрального історичного державного архіву міста Львова. Саме тут містяться конкретні матеріали і факти, які характеризують перебіг історичних подій в місті Бучачі в період ХІІ-ХІХ ст., а також висвітлюють діяльність його тодішніх володарів магнатів Бучацьких і Потоцьких. Що стосується документальних даних щодо будівництва фортифікаційних та культових споруд, то їх можна знайти в Збірнику нормативних актів “Законодавство про пам’ятники історії та культури”.

   Окремі документальні матеріали містяться в уже згадуваних роботах польських істориків. Зокрема, праця С.Баронча містить копії вірчих грамот і листів власників Бучача Потоцьких.

   Цілком зрозуміло, що значна частина історичних джерел по даній темі, ймовірно, знаходиться в польських архівах, де автор не мав змоги працювати.

З М І С Т

» В с т у п

» Фортеці Бучача та їх значення в обороні краю

» Культові споруди міста

» Адміністративні та житлові будівлі

» Список використаних джерел та літератури

[Інф.: 04.12.2008. Оновл.: 04.10.2009]