Бучацький район

Село Осівці

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕЛА ОСІВЦІ

Версії про походження назви

Я вважаю, що дослідження топоніма треба почати із давньої назви села та прослідкувати його трансформацію у сучасну вимову: Гусовче-Госовче -Бусовче-Усівці-Осівці.

1. Щодо Гусовче, то у цьому слові чітко виділяється корінь гуси. Абсолютно прийнятна версія, хоча, з першого погляду, примітивна. Село простягнулося вздовж річки Стрипи — зручного місця для водоплавної птиці. Тому в Осівцях завжди було (і зараз є) багато гусей. Великої мороки вони не завдають: зранку до вечора на річці, самі ідуть, самі повертаються, харчі шукають на лузі, а в господарстві — велика підмога. На представленій світлині можна побачити багато свійських гусей.

Гуси на р. Стрипа біля с. Осівці

2. Від сарматського Huska — сухий. Порівняйте зі словом «гуска». Є така приказка: «Як з гуски вода». [15]

3. Уссівці від слова «усістися», поселитися на одному місці, перейти до осілого способу життя.

4. Бусовче, на мою думку походить від слова «бус». Відомо, що у слов’ян був вождь Бус (Бож).

Бож, Боз, Бус (р. н. невід. — п. бл. 375) — вождь племінного союзу антів кінця ІV ст. Легендарний правитель давніх часів: в «Слові о Полку Ігоревім» згадуються готські пісні «про час Бусів». Єдиний раз він згадується в «Історії готів» Йордана. Історик оповідає, що король остготів Вінітар «послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп’яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування». Описана війна відбувалася в пониззі Дніпра. За деякими даними, Бус був страчений на Росі біля с. Синява (Рокитнянський район) Київської області. Виходячи з того, що дуже численне остготське військо зазнало поразки від антського, а також з наявності 70 старійшин (без сумніву, вождів племен), Йордан мав на увазі величезний і могутній союз антських племен.

Деякі вчені вважають, що ім’я «Бус» пов’язане зі слов’янським словом «вождь».

Михайло Грушевський називав Божа не королем, а главою «великого антського племені чи, швидше, — кількох племен, а поряд із ним виступає велика кількість старійшин, вірогідно, начальників чи старійшин родів антських» [11].

У цій версії слово «Бус» до нас дійшло як ім’я правителя. Проте слов’яни у ті часи називали всіх вождів племен титулом «бус».

Отже, якщо «бус» — вождь, то цілком можливо, що поселення було ставкою вождя племені. Не саме цього Буса. Ні. Іншого, невідомого нам. Адже вождів було багато в ті часи. Тим більше, що Осівці тісним колом обступили села Бобулиці, Білявинці, далі ідуть Старі Петликівці, з іншого боку — Киданів. В кущі зазначених сіл Осівці розташовані в центрі.

Слова Осад, посад, оселя, оседок, осідок від яких міг піти топонім вказують на велику вірогідність того, що тут міг знаходитись осад (резиденція) вождя.

Осідок -дку, ч., рідко. Постійне місце перебування, розташування кого-, чого-небудь; резиденція.

Варіації на тему «Осівці»

1. Візьмемо до уваги значення слова «оселя».

Осе́ля — 1. Житловий будинок разом із двором, господарськими будівлями i городом; дворище, садиба. // застаріле слово. Сукупність будівель, що мають певне призначення. 2. Приміщення для проживання людей; житло. // Місце поселення живих істот взагалі. 3. Діалектне. Селище, поселення. [1.34]

Взявши до уваги пояснення №3 стає ясно, що «Осівці» є синонімом до слова поселення, селище, село. Тобто село назвали — Селом.

Госовче — Бусовче — Восовче. Можливо писарям набридло плутатися в приголосних і вони для зручності просто відкинули першу букву назви. Із усіх цих трьох варіантів найвірогідніша самоназва — Восовче — Восівці, тому що для вимови слів, що починаються в літературній мові на «о» місцеві жителі вживають «во». Наприклад, Оксана — Воксана, Ольга — Вольга і. т. п.

2. Якщо розглянути особливості рельєфу території, де розміщені Осівці, чітко видно, що село розміщене в низині. Його оточують підвищення Гора, Бручевиця, Вінця. Сусідні села Білявинці та Бобулинці, відносно Осівець знаходяться вище. Особливо яскраво це видно,коли піднятися на гору Бручевиця: місцевість наче осіла. Можливо звідси сусідні поселенці дали таку назву селу.

Вид на село Осівці із гори Бручевиці

3. Старожили свідчать, що перше село знаходилось на Куринах, але згоріло. Погорільці переселилися на теперішню територію і тут осіли уже надовго. Термін «осівші» (на новому місці) по відношенню до них з часом трансформувався в «осівці» — ті, що осіли, а отже село Осівці.

4. Оскільки по Україні товклося в давнину багато кочових племен, жителів даного поселення на відміну від себе — кочівників назвали осілими — осівцями — Осівцями.

5. Може бути, що колись кочовий народ, або народ, що прийшов здалеку перейшов до осілого способу життя, знайшовши підходящу місцину. Цю версію підтверджую значення слова «осідатися».

Осідатися — 1. Обирати собі постійне місце проживання; поселятися, осідати. 2. Переставати виявляти свою енергію, діяльність. [1, ]

За нашою версією прийшли мої пращури зі Сходу, з Азії. (Залишайтеся з нами. Дивіться наступну версію.)

6. Задумаємося: чи є якийсь зв’язок «Осівців» з осетинськими «осами»-»асами»?

Прослідкуємо чи народ осети, асети могли дати назву поселенню.

Осети́ни (осет. ирæттæ, алани) — давній іранський народ Північного Кавказу.

Алáни (староруська назва яси) — племена, які жили з І століття Р. Х. на території між Нижнім Дніпром і Південним Уралом, а також на Північному Кавказі. З II ст. до Р. Х. вони відомі також під назвою роксолани. Уперше згадані в джерелах І століття Р. Х., відомості чи згадки про них є в таких авторів як Валерій Флакк, Марк Лукан, Сенека, Пліній Старший, Йосип Флавій.

Щодо походження аланів існують різні думки, але більшість дослідників схиляється до версії, що це були іраномовні племена сарматського походження.

Основним заняттям аланів було кочове скотарство в поєднанні з землеробством, а згодом — і з ремеслами.

Створили власну культуру, позначену окремими видами поховань, які збереглись у катакомбах і курганах, переважно з II-IV ст. Пам’ятки пізніх аланів в Україні зосереджені на сході — лівобережний лісостеп, Донбас, заході — Нижнє Подунав’я та в передгірському Криму.

В перших сторіччях нашої ери алани жили в Нижньому Поволжжі, Південному Приураллі, Подонні, Північному Прикаспії, Передкавказзі та в південних районах Північного Причорноморря де їх володіння сягали Дніпра. З’явившись на землях аорсів в середині І сторіччя по Р. Х., алани швидко досягли політичного домінування та згодом асимілювали останніх, створивши самобутню і яскраву культуру, одним з проявів якої є так званий поліхромний «бірюзово-золотий» стиль ювелірних виробів. У 2-й половині І ст. частина аланів очолила аорське угруповання, яке перекочувало в Північне Причорномор’я. Починаючи з середини ІІ століття в письмових джерелах аланами звуться усі сарматські племена на теренах сучасної України.

Алани брали участь у Маркоманських війнах з Римом (168—175 та 178—180 роки), в походах готів на Римську імперію в другій половині ІІІ століття, служили в римській кіннотіяк найманці.

В 372 році аланів розбили гуни, в VI столітті — авари. Частина аланів взяла участь у Великому переселенні народів — через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку до Тунісу. Інша частина в VI-IX століттях відступила у передгір’я Кавказу, де потрапила під владу хозарів.

У IX-X столітті між аланами поширилося християнство з Візантії і Грузії.

У XIII столітті у чорноморських степах з’явилася нова хвиля аланів, постали їхні поселення міського типу в Криму й Молдавії, але невдовзі вони загинули під ударами монголів.

Кавказькі алани — предки сучасних осетин. Термін «алан» побутував на Кавказі до ХІХ сторіччя зі значенням «сусіда, приятель». Однією із груп аланських племен були роксолани. [11]

Роксолани — група кочових іраномовних аланських племен, які мешкали у Північному Причорномор’ї з, близько, 30-их рр. ІІ ст. до н.е) Існує декілька думок щодо батьківщини роксолан, але найбільш вірогідною є думка що взагалі весь етнос алан сформувався у Мугоджарах (регіон Західного Казахстану) за участі як прийдешніх, так і тубільних іранських племен:

• роксолани мігрували далі на захід, на Середній чи Нижній Дунай;
• роксолани залишилися у Середньому Подніпров’ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русів. [11]

Анти — група слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами 4 — початок 7 століття н. е. За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. Деякі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. «Історія готів» Йордана донесла до нас розповідь від 4 століття про союз племен антів на чолі з Божем способу виробництва. [11]

Антам відповідає черняхівська археологічна культура.

Черняхівська культура — археологічна культура у 100-500 роках залізної доби. Поширена на території лісостепового Подніпров’я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії

Пам’ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобоскотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях. Поряд з цим відомі черняхівські городища (Городок, Олександрівка, Башмачка).

Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети.

Більшість дослідників вважає, що черняхівська культура створена племенами різного етнічного походження (даки, сармати,германці, скіфи, анти або венеди), про яких згадують стародавні автори на території поширення цієї культури. Черняхівська культура була знищена найправдоподібніше навалою гунів в кінці IV ст. [11]

Алани (роксолани) — це сарматські племена.

Сармати — це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками. Поділялися на:

• роксоланів (мешкали у Північному Причорномор’ї);
• сираків (Прикубання);
• аорсів (на схід від Дону);
• язигів;
• зі середини І століття н. е. до них додалися алани.

Від часів грецького географа Птолемея (бл. 87-165 рр. н. е.) Сарматія розділяється на Європейську і Азіатську, східною межею якої була Азіатська Скіфія, що тягнулася від Волги і Каспійського моря до Індії і Китаю.

Сарматські племена (роксолани, язиги, алани й ін.) домінували на території України з ІІІ ст. до н. е. по ІІІ ст. н. е. Прийшли вони з південно-уральських степів, облаштувалися на північному сході від скіфів. У середині ІІІ ст. н. е. їх змели германські племена (готи). Частина сарматів ввійшла до складу готської держави Германаріха, частина «попросила притулку» у праслов’ян Черняхівської культури, інші відійшли за Дон. Остаточно зім’яли сарматів гуни: кого змогли — винищили, інших — асимілювали. [11]

Ланцюжок роздумів: осетини — це алани — це роксолани (одне із племен сарматів) — це анти (представлені в археології черняхівською археологічною культурою) здається дуже правдивим, який веде нас в глибину поколінь звідки починався етногенез мешканців села Осівці та відкриває таємницю ойконіма «Осівці». Це версія стає ще більш вірогідною, якщо врахувати, що на території села Осівці в 30 роки ХХ століття, знайдені речові історичні пам’ятки, які індитифікували з черняхівською археологічною культорою. Ця знахідка — два глиняні горщики, викопані з глибини 1,5-2,0 метра розміром 80-90 см висоти в господарстві Йосипа Петровича Галицького під час будівництва хати. Сільський війт сповістив у Львів у Наукове Товариство імені Тараса Шевченка. За це він отримав 100 злотих, а з Галицьким не поділився. Зараз ці артефакти знаходяться у Тернопільському краєзнавчому музеї.

Про сарматські корені осівчан свідчить сильний характер місцевих жінок.

7. Ось — прислівник. геть, от, геть там, отут, отут, от де. [1, ] «Ось тут ми живемо». Ось, Осівці.

8. В слові Осівці виділяється корінь «сів». Із коренем «сів» існують слова «сівба», «сіяти». Назва села вказує на основний вид діяльності поселенців — землеробство.

9. «Старі хроніки» згадують село з кінця ХІХ століття як власність графів Цивінських. Цитую: «Власник двірської посілості Ігнатій Цивінський. Гарний двір над Стрипою перед кількома роками згорів до тла». Можливо село отримало таку назву, оскільки стало місцем осілості знатного роду. [4.309]

10. Пояснення назви с. Осівці тим, тому що водилися тут комахи оси маловірогідне, хоча серед жителів села найбільш поширене.

11. За наступною версією назва села пішла від чоловічого імені «Осія», що означає «спаситель». Зараз у селі такі імена не зустрічаються, але вони були досить популярними після введення християнства Володимиром Великим у 988 р. Хто був цей надуманий Осія, якщо він був насправді важко сказати. Найчастіше поселення отримували назви від імен засновників поселення.

Якщо «Осія» — це «спаситель, рятівник», то жителі поселення могли назвати себе «врятованими»-»осіянцями» після спустошливої битви з ворогом чи після виснажливої епідемії.

Дослідження ойконімів на «–івці»

Мириглод Марія Павлівна дослідила багато ойконімів, на –івці , які походять від християнських імен.

Християнські імена увійшли в основи українських ойконімів двома шляхами — посередньо та безпосередньо. Назви поселень, що посередньо утворені від християнських імен, спочатку були груповими назвами людей, а лише згодом закріпилися як найменування населених пунктів. Це моделі ойконімів на –ичі (-овичі/-евичі, -иничі), -івці, -инці, -ани/-яни, -ата/-ята та плюральні назви, лексичну основу яких становлять найменування, що називають нащадків за іменем засновника роду. А ойконіми, які безпосередньо утворені від християнських імен, виражають приналежність поселень їх фундаторам або власникам, імена яких відображені в основах назв населених пунктів. [7.146]

1. Споріднивши це дослідження з версією Богдана Чепурки про походження назви села від християнського імені Осія можна припустити, що поселенці назвали себе і своє село в честь вождя, засновника чи фундатора cела (беспосередній шлях утворення ойконіма Осівці).

2. Версію про групові назви людей також можна застосувати і до назви села Осівці. Група людей, яка осіла на даному місці стала називатися «осівцями» (посередній шлях утворення ойконіма Осівці). Подібно до назви сусіднього села Петликівці. Петликівці — група людей, які петлювали муку. До цього часу там є млини.

Можна погодитися із версією про те, що час інтенсивного творення ойконімів на -івці, -инці на XIV-XV ст., оскільки до цього часу відносяться писемні згадки про село Осівці. Хоча історичний екскурс вказує, що село було набагато древніше. Вірогідно воно існувало ще далеко до появи письма на нашій території.

Наталія СОЗАНСЬКА,

учениця 10 класу ліцею № 157 м. Києва.

(подано авторкою)

Література:

1. Академічний тлумачний словник української мови. http://sum.in.ua.

2. Альманах «Чеченець», 1997 р. №8. // Збірник статей Арбі Вагапова походженням гідронімів Причорномор’я.

3. Андрусишин Б. І. Село Хоростець на історичній і міфологічній мапі України // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст.. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — №8. — c. 144–154.

4. Бучач і Бучаччина: Історично-Мемуарний Збірник. — Нью-Йорк-Лондон-Париж-Сідней-Торонто: НТШ, Український архів. — Т. XXVII, 1972. — 944 с.

5. Вербич Святослав Олексійович. Гідронімія басейну Верхнього Дністра: Статті й тези. — Дніпропетровськ, 1997. — с. 30-31.

6. Лісняк Наталія Іванівна. Мікротопонімія Західного Поділля: дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Ужгородський національний ун-т. — Ужгород, 2004.

7. Мириглод Марія Павлівна. Становлення і розвиток моделей ойконімів Правобережної України з християнськими іменами в основах: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Тернопільський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Івано-Франківськ, 2002. — 235 арк. — Бібліогр.: арк. 199-217.

8. Полубояров М. С. Старожитності Пензенського краю в дзеркалі топоніміки. — Москва, видавництво Московського державного обласного університету, 2003.

9. Топонімічний словник: словник-довідник К.: Знання, 1998. — 432 с.

10. Чепурко Богдан «Осівці — символ осілості» // Бористен, №2 — 2011 р. — с.22-23.

11. http://uk.wikipedia.org

12. http://history.buchach.net/page/3/

13. http://dic.academic.ru/dichttp://sum.in.ua/s/strip

14. http://toponymic-dictionary.in.ua/

15. http://ukrainska-mova.at.ua/.../2011-06-20-30

[Інф.: 04.02.2012. Оновл.: 04.02.2012]