Жнибороди

Творчість

Вірші Андрія КОРЕНЯ

«А Я ЛЮБИЛА ПОВСТАНЦЯ

Присвячую цей вірш тим,
хто сидів за Україну в тюрмах
чи на засланнях у Сибіру.

На полі дівчина пшеницю жала,
Жала цілий день та не спочивала.
А надвечір сіла спочивати
Й гірко заплакала і заголосила:
— Доле моя, доле моя, чому ти така:
В хаті я одна, на ниві одна.
А, може, тому, що любила повстанця.
Як перший раз прийшов він до мене,
Цвіли яблуні та вишні і сказав такі слова:
"Мила моя, мила моя, я люблю тебе більше,
Чим зорю, що світить біля місяця.
Бо тільки ти одна в світі така".
У саду моєму ми зустрічались,
А коли доспіли яблука та груші,
Я чекала на милого, а його нема.
Та й заплакала, прийшла до хати,
А мене питає моя стара мати:
"Доню моя, чому заплакані очі твої?
Ти ждала повстанця, а його немає!
Доню моя, сьогодні Покрова,
Твій милий у лісі присягу складає.
Або здобуде він волю,
Або загине за Україну святу!
Не тільки ти плачеш одна,
Плаче багато дівчат таких як ти,
А скільки матерів плаче".

Чекала я на милого довгі роки,
Що прийде він до мене: нема та й нема.
А, може, він полюбив іншу дівчину?
А, може, загинув?
Якби я знала, де його могила,
То посадила би в голові червону калину.
А в гаю знайшла б найкращу квітку —
Поклала на могилу...

Ой, сонечко сідає за горою,
Треба спішити, щоб зайти додому за дня.
Прийшла додому, помилась,
Повечеряла, Богу помолилась
Та й лягла спати.
І сниться їй милий, що прийшов до неї
І сказав: "Мила моя,
Я люблю тебе більше за зорю,
Що світить біля місяця".
Ранком встала та свій сон пригадала,
Голос чула, а його не бачила.
Взяла кусок хліба та серпок під руку
На полі пшеницю дожинати.
Вийшла на ниву, там, де учора
Пшеницю вижала — за ніч виросла калина,
Гарно зацвіла.
Та чує голос калини: "Мила моя!"
— А де ти, милий є?
Голос чую, а тебе не бачу.
"А я сиджу на гілочці калини,
Бо я переродився в солов'я.
Коли ти пшеницю посіяла,
Я ішов до тебе, а мене кати червоні
Вбили, та не поховали.
Моє тіло лежало під снігом всю зиму,
А собаки та лиси тіло розтягали.
А весною круки видзьобали та й рознесли
Кісточки мої по всій Україні,
Щоб родились хлопчики, сини-повстанці.
Мила моя, а де ділась твоя краса?
Ти така гарна була.
А коси в тебе білі-білі, неначе зима,
Бо скоро прийде твоя пора.
І ти переродишся у солов'я так, як я.
Та сядемо ми з тобою
На гілочці Господній,
Та будемо прославляти
Господа солов'їним голосом.
Та просити його за Україну мою і твою.
Не плач, мила моя".

(«Вільне життя плюс», №5(15117) від 22.01.2010 р.)

ІВАННА

Ой виросла в нас калина
На крутій горі,
Бо посадила її дівчина
Вночі на горі.
Ой билися наші повстанці
З ворогами на крутій горі,
А дівчина в той час спала —
Почула вві сні.
Прибігла вона до милого
На круту гору.
Ой, милий, що з тобою,
Що ти лежиш на зеленій траві?
Зелена трава, кров червона —
Повстанець лежить.
А Іванну серце болить,
Бо хлопця любить.
Мила моя, мила моя,
Не жалій кріса,
А стріляй цих ворогів —
Це наша земля.
А вороги з гаю вийшли,
Стали насміхатись,
А Іванна схопилась за кулемет,
Стала їх косити.
Коса косить, трава падає,
А вже покіс є.
Аби взнали ті вороги,
Хто Іванна є.
Аби вороги не казали,
Що дівчина скупа,
Ще дві гранати кинула
В тил на ворога.
А як тільки сніг з гір зійде,
Прийде ця весна,
Спішить мила до милого —
Це її пора.
Впаде вона на могилу,
Молитву шепоче.
А соловей на калині
Гарненько щебече.
А давно вже коси
Побіліли в Іванни,
Неначе сніги.
А повстанці сплять
В могилах
Завжди молоді.
І знову народилась
Мала Іванна в Галичині.
Як потрібно буде,
Скосить більшовицькі бур'яни.

(«Вільне життя плюс», №83(15091) від 14.10.2009 р.)

[Інф.: 23.01.2010. Оновл.: 23.01.2010]