КУЧЕР Михайло Михайлович народився 18 березня 1955 року в с. Жнибороди Бучацького району Тернопільської області. З 1962 р. до 1966 р. навчався у Жниборідській початковій школі. В 1970 році закінчив Берем'янську восьмирічну школу (отримав похвальну грамоту).

1970-1974 рр. — навчання у Чортківському медичному училищі Тернопільської області (отримав диплом з відзнакою).

1974 р. — фельдшер ФАП с. Скоморохи Бучацького району Тернопільської області.

1974-1976 рр. — служба в Армії (Німеччина, МедСанБат, артилерія),

1976-1977 рр. — завідуючий ФАП с. Миколаївка Бучацького району Тернопільської області.

1977-1982 рр. — навчання на фармацевтичному факультеті Львівського державного медичного інституту (отримав диплом з відзнакою).

1982-1985 рр. — навчання в аспірантурі на кафедрі токсикологічної та аналітичної хімії Львівського державного медичного інституту (іменний стипендіат).

1985 р. — захист кандидатської дисертації і отримання вченого ступеня кандидат фармацевтичних наук.

1985-2000 рр. — асистент кафедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського державного медичного інституту.

1998 р. — присвоєння звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю "судово-медична токсикологія" (сертифікати №775 від 25.12.1998 р. та №68 від 11.02.2004 р.).

2000 р. — отримання вченого звання доцент.

Із 2000 р. і дотепер — доцент кафедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

2002 р. — присвоєння вищої категорії провізора-аналітика (Наказ МОЗ України №154-о від 29.12.2002 р.).

Із 1998 р. до 2005 р. (за сумісництвом) — судово-медичний експерт-токсиколог судово-токсикологічного відділення Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи. Із 2005 р. — науковий консультант Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи.

З 1 грудня 2010 року виконує обов'язки завідувача кафедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Автор 80 наукових праць.

Одружений з 1981 р. Дружина: Кучер (Кушнірчук) Галина Миколаївна 1960 р.н. (с. Космач-Рушір Косівського району Івано-Франківської області). Діти: Андрій 1981 р.н., Степан 1985 р.н., Марія 1987 р.н.

Фотоальбом Михайло Михайлович КУЧЕР.

Не був у жодній політичній партії, але завжди старався займати активну життєву позицію (хоча це не завжди полегшувало життя). Був і залишаюся прихильником Народного Руху В'ячеслава Чорновола (єдиного і не розколеного).

Через те, що не захотів вступати в комсомол та ходив до церкви — впав у немилість комуністичних партійних органів Берем'янської сільської Ради, Бучацького райкому компартії та Тернопільського обкому компартії. На той час людина без комсомолу вважалася поза суспільством, а комсомол вважався перепусткою до освіти, до службової кар'єри та до влади. І тому під час навчання у Берем'янській школі та в Чортківському медичному училищі постійно відчував їхню "опіку". Проте, деякі вчителі і викладачі ставилися до мене доброзичливо, навіть з певною симпатією.

Після служби в Армії в 1976 р. не пройшов за конкурсом до Тернопільського медичного інституту і навіть на підготовче відділення не був зарахований тільки через те, що не був комсомольцем. Це з'ясувалося у процесі моїх пошуків істини та боротьби за справедливість. А шлях цих пошуків був досить тривалий і довгий: ректорат Тернопільського медінституту (ректор Гетьман обізвав мене сектантом, принижував і залякував) → Тернопільський обласний відділ освіти та охорони здоров'я → Міністерство освіти і Міністерство охорони здоров'я УРСР (у Києві) → газета «Правда» (Москва) → Міністерство освіти і Міністерство охорони здоров'я СРСР (у Москві) → приймальня ЦК КПРС (центральний комітет комуністичної партії Радянського Союзу). І всюди приблизно одна й та ж відповідь, що державі потрібні свідомі і віддані будівники комунізму, виховані комсомолом і комуністичною партією.

22 травня 1979 р. — учасник похоронної процесії Володі Івасюка. Час і місце похорону трималися у таємниці, в усіх ВНЗ саме на цей час були призначені політгодини та комсомольські збори з обов'язковою явкою. Через те, що я пропустив політгодину — був позбавлений на семестр підвищеної стипендії (не знаю, що було б, якби взнали, що я був на похороні Івасюка). До цих пір бачу велелюдну процесію і над процесією - масивну дерев'яну труну, яку люди несуть на плечах; до цих пір бачу труну під квітучими каштанами на Личаківському цвинтарі; до цих пір чую скорботне "кру-кру-кру..." (пісня «Чуєш, брате мій») і голосне нестримне ридання на цвинтарі тисяч людей, які не розходилися до пізньої ночі. Було це щось надзвичайне, щось таке, що ввійшло в душі всіх присутніх, і, мабуть, збереглося там назавжди. Можливо цей похорон, а також всі наступні події на могилі Володимира Івасюка, які збентежили Львів і всю Україну, стали початком нового етапу боротьби за державність.

7 липня 1988 р. — учасник велелюдного мітингу біля Львівського університету ім. Івана Франка, приуроченому створенню Української Гельсинської спілки.

Березень 1989 року — один з перших членів новоствореного 12 лютого Товариства української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ) у Львівському медичному інституті.

Брав участь майже в усіх мітингах демократичного відродження України та відродження українських церков (УГКЦ, УАПЦ та УПЦ КП).

12 березня 1989 року — учасник мітингу у Львові, де вперше масово замайоріли синьо-жовті знамена і який закінчився масовим побоїщем людей загонами ЗМОП (ОМОН).

1989 рік — учасник новоствореного хору при Львівському медичному інституті, першими творами якого були: гімн «Ще не вмерла Україна», твори Шевченка, духовні твори, колядки.

21 січня 1990 року — учасник живого ланцюга єднання України на трасі Львів-Тернопіль (один синьо-жовтий прапор із живого ланцюга був уперше вивішений у центрі с. Жнибороди, а ще один прапор — зберігається в мене вдома).

2 жовтня 1990 року — учасник акції голодування на підтримку українських студентів під час "студентської революції на граніті".

За час президентства Леоніда Кучми неодноразово брав участь у мітингах «Кучму геть!».

25 листопада — 5 грудня 2004 року: учасник Помаранчевої революції на київському Майдані.

Мої політичні та моральні авторитети: В'ячеслав Чорновіл, Віктор Ющенко, Арсеній Яценюк.

Моє бачення майбутнього України: заможна, розвинута, незалежна, соборна (неподільна), авторитетна і сильна президентська Держава, єдина Українська Помісна Церква та щасливий, здоровий духом і тілом УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД.