Народна легенда
(перша)

Хутко в світі час біжить, але на всьому печать лежить. Лежить вона і на нашому селі... Колись на тім місці жили якісь люди. То ще було, як навіть князів на нашій землі не було. Але люди купно у мирі жили і на землі робили. Сіяли, жали, орали і горя не знали.

Але якось несподівано на те село зайшли вороги і полонили весь люд. Поки одні полонених чатували, другі по хатах віно збирали. За якийсь час вийшов найстарший з ворогів і через товмача сказав:

— Де золото? У вас має бути багато золота. Ми його не знайшли.

— Нема в нас золота і не було, — обізвався хтось. Всі чоловіки покивали головами, що так, бо правди не сховати.

— Не було у нас золота!

— Бородами клянемось!

А треба сказати, що чоловіки, які жили у селі, носили великі бороди. Борода означала чоловічу силу і гордість. Клятва бородою була для них найвірнішою.

А той ворог як вчув ті слова, то аж заслинився від люті. Він думав, що бородаті люди насміхаються з його безбородого лиця, а тому сказав:

— Жни бороди! Всім жни бороди!

Все могли стерпіти ті люди, але не наругу над своїми бородами, які пестили все життя. Безоружні, виривали з рук ворогів мечі і рубали їх як поліно. Загинуло їх, правда, немало, але ворогів вирізали впень.

А як бився кожен, то приказував:

— Я тобі дам жни бороди!

З того і пішла назва села — Жнибороди.

«Легенди Тернопільщини»,

упорядник Михайло КРИЩУК;
легенду записано від І. М. РОЗВАДОВСЬКОГО,
1918 р. н., у м. Теребовлі в 1981 р.

Чи то так було, чи ні, але розповідали старі люди мені, що якось комендант язловецького замку дав наказ усім війтам навколишніх сіл:

— Щоб нас вороги не могли здолати, треба замок укріпляти, міцніші стіни будувати. А щоб міцно каміння стіни тримало, самої глини для мурування буде замало. Треба до суміші збиті яйця додати. Тому є для усіх вас такий наказ: привезти до замку чимбільше яєць, щоб майстри не чекали, а стіни міцні будували.

Передали таку вістку і жниборідському війту. Але чи то вістун неправильно повідомив наказ, чи війт не зрозумів його слів у той час — зібравши яйця від селян, подумав си поважний пан: “Поки везтиму яйця на возі, то можу їх побити в дорозі. Краще вже яйця зварити, щоб себе перед комендантом замку за добре зроблену справу похвалити”.

Довго не думав жниборідський війт – зварив яйця геть усі. Поклав їх у коші великі та й повіз у язловецький замок. Прибув якраз він під обід, та не сподівався, що стільки зазнає бід. Бо комендант, як побачив таке диво, розлютився правдиво. Війта за бороду вхопив, та ледь на місці не убив. Мечем бороду війту зжав і на благання того не зважав.

Повертався бідолашний війт до села, а ганебна вістка перед ним ішла. Ще далеко до села було, а воно як джміль гуло. Всі від старого до малого зустрічали війта сумного. Борода ж у ті часи була символом чоловічої сили і краси. Тож стали люди з війта кепкувати: одне до одного промовляти: “Жни бороди! Жни бороди!”

Відтоді й стали називати наше село Жнибороди. Ось таке повідали мені старі люди, то хай так воно і буде.

Історична легенда

Одного разу, коли Язловецький замок гомонів від шаленої забави, перед Геронімом (останнім з роду Язловецьких) постав верблянський єпископ і просив його, щоб він опам’ятався. Розгніваний вельможа наказав своїм воякам відтяти єпископу бороду. Єпископ прокляв Героніма, який незабаром втратив єдиного сина: служниця випустила дитину з рук у криницю і зі страху сама стрибнула туди. Це нещастя повернуло Героніма на добру стежину, він подарував для костела село і назвав його Жнибороди (на пам’ять того, що наказав зрізати бороду єпископу).

Дарія ГУЦУЛЯК,

«Загадка Язловецького замку»,

«Нова доба», №33 від ?? серпня 1999 року.