Нема то більшої красоти, як літом в спекотливу погоду побувати в лісі. Легке коливання важких зелених гілок клонить до мрії. Та добре захоплюватись лісом, коли ти живеш у селі, а коли ліс є постійною твоєю домівкою, то треба зайти в село.

Шрам (Бедрійчук Михайло з Новосілки), Думка (Том'як Василь Іванович з Берем'ян), Степок (Якуб'як з Дулібів) і ще один хлопець зайшли в Жнибородах до хати Стрілецького Степана 14 липня 1948 року і стали приводити себе в порядок. Людей в селі майже не було. Всі були на жнивах. Хтось з домашніх, що був на варті, прибіг до хати і крикнув: "З гори йдуть гарнізонці". Хлопці без зайвого шуму, але досить швидко вискочили з хати і через сади подалися в напрямку Берем'янського лісу. У саді вони помітили досить похилену яблуню, що гіллям прикривала землю, а там яму і скоро сховались туди. Впевненість була, що гарнізонці їх не помітять. Як на зло гарнізонці йшли через цей сад. А може то і не випадково. В складі групи був "Думка", як потім виявилось він став зрадником. Один із гарнізонців підійшов до яблуні, щоб зірвати яблуко і помітив хлопців. Прийшлось вступати в бій. Командир гарнізонців Нікітченко був поранений. Хлопці вискочили з ями і побігли в різні сторони. Степок перебіг щасливо через один сад і забіг в другий. За ним бігли два гарнізонці. Він би від них міг втекти, та раптом наткнувся на дуже високу загорожу із дроту. Перебратись через верх було неможливо. Він став пробирати колючий дріт, щоб пролізти поміж нього. Дріт замотався йому в одяг і він не міг вирватись. Цим хвилинним замішанням скористались гарнізонці і поранили його. Вже пораненим він вирвався із дротів, та втікти не зміг. Ще крок-два і гарнізонці зовсім близько.

— Не стріляй, — крикнув один із них. Степок зрозумів, що його будуть брати живим. Якусь секунду ще повагався і вирвав кільце гранати, навіть не знімаючи її з пояса. Сильний удар по всьому тілу — і більше нічого.

Хоч поранений був Нікітченко, та полювання було вдалим. Вбитого викинули на машину. Спіймали з десяток хлопців і дівчат і повезли з собою в КГБ.

Всі арештовані повинні були сісти на тіло вбитого. Одна із них згадує, що їй треба було сісти на обличчя вбитого, вона не захотіла. Гарнізонці схопили її за руки і пригрозили, що викинуть з машини, якщо вона їх не послухає. І штовхнули її на вбитого. Доїхали в Золотий Потік. Степок декілька днів лежав роздітий під КГБ, а потім його тіло викинули в цегельню. Арештованих ще довго катували.