Хоростків — то чудернацьке містечко. Мало того, що славиться на весь край своїми базарами, цукром та спиртом, добрими хлібопекарними дріжджами — то ще й на всякі пригоди багатий. Якби ви десь ненароком почули, що в Надзбруччі приземлилась тарілка з інопланетянами — ні хвильки не сумнівайтесь, бо то могло статися лише в Хоросткові.

Спитаєте чому? Така місцина. Он розповіді про Чупакабру всю Україну полошили, а змогли упізнать його таки в хоростківськім дендропарку. Не вірите? Приїжджайте — самі переконаєтесь. Така місцина. Або, якщо в якісь старій, ще шевченківській хаті дідько по ночах воює, то де ви думаєте? Знову ж таки — в Хоросткові! Склалася така закономірність давно, хоч ніхто не зміг ще пояснити чому так притягує Хоростків усякі потойбічні сили. А в підземних лазах, (ще оповідають) що простяглися під усім містечком, русалки живуть і строго охороняють від цікавого ока входини до них. Виходять сирени вночі з місцевої річки (яку мабуть через те і прозвали Тайна) і блукають по катакомбах, й ніхто не знає в якому місці Хоросткова покажуться ті фурії, чи у кого з порядних господинь вселиться їх біснуватий дух. А було вже таке і не раз, як от:

— Добридень, Настю!

— Доброго здоров’ячка, Маріє!

— Чуєш, Настю! Знаю як то тобі нелегко без чоловіка діток ростити, але признайся мені направду, бо кажуть, що мій Іван до тебе по вечорах забігає. Чи то правда?

— Може й забігає. Якби я всіх чоловіків пам’ятала, то може б своїм дітям у свідоцтві про народження не давала татового імені.

— О, маєш! Настю, та ти шльондра!

— Я — шльондра?

— Ну а хто ж ти є після того всього?

— Я мати — одиночка, мене й держава так признала і навіть допомогу призначила!

— Яку таку допомогу? Може рецепт, як чужих чоловіків у своє ліжко затягувати?

— Слухай, Маріє, я з тобом сваритися не хочу. Йди собі, куди йшла.

— Людоньки! Подивіться — мого чоловіка до себе заманює, ще й мене посилає, бозна куди!

— Та нікуди я тебе не посилаю. Кажу — йди, куди йшла, не марнуй ні мого часу, ні свого.

— Ач, час вона мій шкодує! Може ще пошкодуєш, що в чужу сім’ю лізеш, що чоловіка відбиваєш?

— Та здався мені твій пияк! До нього он сірник притули — запалиться, такий червоний від горілки ходить, а ніс — як баклажан, аж фіолетовий.

— Який не є, але то не твій! І нема-що на чуже добро рота роззявляти.

— Ще мені одне добро! Та тримай його біля себе і не пускай надвір навіть до вітру!

— Ага, тут не пустиш, коли в одної, не хочу казати кого, одне місце ніби медом намазане!

— Чого ж не хочеш казати? Вже і так наговорила всього.

— Бачиш, ти мене сама винудила. Шльондра ти, Настю, справжня шльондра!

— Ой, людоньки! Це ж хто мене шльондрою обзиває? Сама спить з хлопом кожен божий день, а я раз в місяць і то як пощасливиться. І я ще шльондра?!!!

— Ах, я тобі зараз!

— Людоньки, б’ють!!!

Далі переповідати не буду, бо в перемішку з дзвінкими ляпасами такий там смачний набір місцевої лайки, що і русалки у катакомбах затаїлись.

Отакий він — Хоростків! Чудернацька місцина!