Ліщанці: ЖИВА ВОДА (легенда)

ЖИВА ВОДА

(легенда про Ліщанці)

В XIV столітті на захід від річки Стрипи було розташоване село Вовків. В ньому нараховувалося 260 дворів. Були тут дерев’яна церква, 3 кузні, близько 20 ткацьких верстатів. На них виробляли полотно та сукно для пошиття сіраків. В селі були шевці, кравці, які шили одяг для воїнів і сідла для коней. Вовківчани вирощували худобу, коней, сіяли зернові культури, закуповували шерсть і виробляли сукно. Жили в селі великими сім’ями. Підтримували зв’язок з воїнами, які знаходились в язловецькому замку. Від цього замку до села Вовків був підземний хід. З місцевих жителів був сформований загін вояків, добре озброєний та вишколений.

В 1482 році, коли татарська орда напала на наші землі, захопила майже всі замки (крім кременецького, бо він став неприступною фортеце), і село Вовків постало перед небезпекою. В церкві задзвонили дзвони, сповіщаючи людей про напад ворогів і закликаючи жителів до захисту рідної землі. На боротьбу піднялися всі, хто тільки міг тримати зброю в руках. Загін під керівництвом Данила Ліщака героїчно боровся проти татарів. Цей загін завдав великих втрат ворогові, та розлючені татари не відступали. Підійшла допомога і знову почався бій. Аж іскри сипались від шабель.

Поранений Данило Ліщак наказав відійти всім у ліс. Татари туди не пішли. Вони захопили село, почали палити будинки, вбивати літніх людей, дітей. Жорстоко вороги розправились із селом Вовків. Воно згоріло вщент, тільки попіл залишився. Круки сумно літали над згарищами. Ліщак разом із сім’ями, котрі залишилися живими, відступив у ліс і оселився в яру, де тепер розташоване село Ліщанці.

Люди любили природу і взялися пізнавати її. Один старенький чоловік побачив дуже гарний струмок, що впадав у річку Стрипа. Пішовши на захід цим струмочком, він зустрів ще багато джерел, які витікали із ґрунту. Вода була чистою, як дзеркало. Старий чоловік, повертаючись назад до Ліщака, приніс збаночок води, дав йому напитися і полив нею рану. Рана дуже швидко, на третій день, зажила і Ліщак знову відчув себе здоровим воїном. Він запитав у дідуся: «Дідусю, скажіть, де ви взяли такої цілющої води, що так скоро загоїла мою рану і я став здоровим?» Дідусь відповів: «Цього, синочку, не можу тобі сказати. Скажу тільки наймолодшому синові, а він має переказати своїм намолодшим синам. Коли не буде мати синів, то перекаже наймолодшим онукам про це джерело. Тільки одне тобі скажу: я нарахував більше 50 джерел від цих великих каменів до джерела Круглого горба. Пам’ятай, синочку, що потрібно завжди молитися і Бог допоможе дізнатися про це джерело».

Дідусь замовк. Подякував дідусеві Ліщак, вклонився йому три рази, поцілував дідуся в руку і наказав сідлати коней. «Ми поїдемо шукати моїх сестер та будемо битися із татарами, — мовив Ліщак, — а ви всі залишайтеся на цьому місці». Дідусь поблагословив Ліщака та воїнів, дав кожному напитися води.

Знайшов Ліщак своїх трьох сестер, які були дуже красиві, у яру, де тепер село Русилів. Так у яру і заснувались два поселення. Сім’я Ліщаків і дала назву селу Ліщанці. Вони збудували в 1560 році дерев’яну церкву, яка стояла до 1836 року. А в 1838 році на тому самому місці була збудована нова церква, яка стоїть досі в Ліщанцях, і люди ходять туди на Богослужіння.

З давніх-давен люди освячували воду біля джерел в одному і тому ж місці. Два рази в рік з’їжджались до джерел отці із навколишніх парафій і відправляли молебні. Жителі сіл приходили до джерел, брали воду, пили її, вмивались нею, задумували різні мрії, і, розповідають старожили. все сповнювалось. Хлопці, що йшли до війська, брали із собою збанок цілющої води і завжди поверталися щасливо додому. Воду хлопцям дава пращур Шевчук, який знав джерело цілющої води, лікував цією водою рани, різін хвороби. Грошей за це не брав, говориться в переказах з покоління в покоління.

Тепер парафіяни села Ліщанці на місці, де витікає найбільше джерело, де освячувалась вода сотнями років і відправлялись молебні отцями навколишеіх парафій, збудували каплицю.

П. УЛАН.
с. Ліщанці.

Джерело:
г. «Нова доба», №6(??) від 07 лютого 1997 року.

[Інф.: 2007. Оновл.: 11.08.2012]