Космирин: ТУГА ПОЛОНЯНКИ (легенда)

ТУГА ПОЛОНЯНКИ

На південний захід від села Космирин, над Дністром, височіє скеля, яку звуть Летячкою. Під цією скелею є печера та тaємні переходи, тепер вже обвалені. А колись у них мешканці села ховалися від набігів татар. Не тікали, а летіли, як птахи на крилах, і від того, дехто каже, й назвали те місце Летячкою. Над самою скелею росте самотній дуб — свідок минувшини, а поряд — рештки фундаменту якихось казкових споруд.

...Колись у Космирині жив багатий граф. Чи то купив на турецьких базарах, чи відбив із ясиру полонянку небаченої краси. І взяв той граф полонянку собі за дружину. Що тільки не робив, як не розвеселяв, а її личко було завжди покрите смутком, а на очах появлялися сльози. Почувала себе не дружиною багатого графа, а полонянкою.

Красуня, оповідали, була родом з далеких гіp, тужила за ними, за своїм рідним краєм, ніяк не могла прижитися на рівнині. Туга сушила її серце. А щоб розбити цю тугу, пан побудував для коханої на скелі, над самою дністровською прірвою, альтанку , а вище, на pівнoмy місці, — парк, розвів ставок з водоспадом та білими лебедями, посадив заморські дерева і пахучі рожі. З висоти альтанки красуня дивилася на Дністер, на синіючі вдалині ліси. Це мало нагадувати їй рідну землю, відвертати від печальних дум й туги.

Однак і в тому чарівному затишку дружина пана почувала себе полонянкою. ‘У»весь час наспівувала тужливих пісень, які часто переходили в гіpкe ридання. Пан розважав її музикою, приводив весельчаків, показував танці. Не помагало. Брав на полювання, але смуток не сходив з її милого, але блідого личка. Слугам пан наказав берегти дружину, як своє здоров’я.

Туга за рідним краєм убила дружину графа. Одного ранку, коли пана не було вдома, вийшла красуня в альтанку над Дністром, заридала тяжко, кинулася вниз зі скелі — і вбилася.

З того часу тут ночами завиває у скелях вітep, плаче за красунею. Кричать тривожно сови, шумить тужливо дуб, а людиговорять, що причувається, як ридає красуня-полонянка.

Записали 1982 р. І. К. Довган та П. К. Медведик у с. Космирин Бучацького р-ну від І. Кривулича, 82 р.

Джерело:
«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.

[Інф.: 2007. Оновл.: 11.08.2012]