Недалеко села Космирина, над урвищем Дністра, є місце, що зветься Над Бабою.

Повідають, що колись давно тут на село наскочили татари. Мешканці зазнали несподіваного нападу, стали одчайдушно оборонятися. Хто що зловив у руки — бив ворога. Серед оборонців була міцна і відважна молодиця Ганна. Вона вхопила косу і несамовито рубала та колола непрошених гостей.

— Щоби-сте вигинули до ноги, гидото бусурманська, — кричала та смілива жінка.

Ніxтo з тaтapів не ввійшов на її подвір’я. Бо стала за pіг хати і, як тільки появиться котлата голова ворога, — знищувала його.

— А на маєш! Згинь, пройдисвіте.

Схопила та Ганна й татарського старшину й послала на той світ чортам кози пасти.

Бусурмани, як тa комашня літом, прибували й прибували. Зойк, крик, лемент полонянок розпирав повітря. Горіли хати. Татари, розлючені за свого старшину, схопили Ганну на аркан. Прив’язали до неї великий камінь — і кинули, кляті, Ганну зі скелі в Дністер, де вона й загинула.

Мешканці села кидають весною віночки на воду Дністра в тому місці, де втопили Ганну.