ГЕРМАН Олег. ТРИЗНА (Світлій пам’яті Ігоря Ґерети)

Археолог, мистецтвознавець, історик Ігор Петрович ҐЕРЕТА

ҐЕРЕТА Ігор Петрович
археолог, мистецтвознавець, історик, громадсько-політичний діяч
(25.09.1938, с. Скоморохи, нині Тернопільського району — 05.06.2002, м. Тернопіль; похований у с. Велика Березовиця Тернопільського району)

ТРИЗНА

Світлій пам’яті Ігоря Ґерети

СИМВОЛ МІСТА

Ще пульсує в слухавці луною:
«Вже немає Ігоря із нами...»
В літо, переповнений весною,
Увійшов через небесні брами,
Та розбила чорна блискавиця
Світ на День і Ніч, на До і Після,
Й лиш ім’я його благословиться
Та зорить, як справ безмірних, пісня.
Ти воздвиг на себе отче місто,
Як хреста, як небо, як надію.
Братику, як нині стало тісно
Почуттям, що не воздав тоді я.
Вже немає... Господи, здавалось,
Над тобою час безвладний, але
Темні тіні зміями звивались
І вразливе серце шматували.
Ти возніс Тернопіль над буденням,
Як Атлант оберігав святині.
Хто тепер із щирих рук знамення
Перейме, яке тримав донині?
Ніби чую: «Хлопці, заберете
Для Вкраїни, для дітей, для внуків
Жниво дум від Ігоря Ґерети —
Коровай духовності й науки.
І поставте на веселку літа,
На рушник безмірної любові.
Щоби волі духом не міліти —
Я із вами зостаюся в Слові!»

НА ЦВИНТАРІ

Із рук рвав вітер перемоклі прапори,
І хмари вгризлися в останню скибку неба.
Як древній хрест, понурився коваль старий
І вкотре вторив: «Я мав бути замість тебе...»

Всі вкруг могили: побратими, вороги,
Пташки, вінки, сільчани, влада, штучні квіти,
Та наростає порожнеча навкруги,
Яко іржа чи накип — важко зрозуміти.

Слова промови глухо падають на гріб,
Оркестр заглушує чиюсь мольбу спокути.
Старий від сліз, дощу і розпачу осліп
Та знов: «О, Господи, я мав тут нині бути...

Мене розбила геть тяжка кувалда літ,
Від суєти суєт потрухлі стліли міхи.
Марную дні, а ти...» — скрипів понуро дід
Й поволі рушив між могилами на вихід.

Спинивсь, як вчув, що трумло вдарило до дна.
«А де ж раніше?..» — прохрипів, як жар у горні.
«Де ви?..» — дзвеніло, як обірвана струна.
«Чому?..» — застрягло в пересохлім діда горлі.

«Щоби побачить велич — треба відійти,
А не стовбичити без руху край дороги.
Спочинь, — дід глянув на старі й нові хрести, —
Отець і син на тебе ждуть. Прости старого».

ПІСНЯ

Тісна труна, слова і світ
Були в той день для тебе, брате,
Бо простір волі не забрати
За частокіл прожитих літ.

Осиротів я, обмілів.
Слова відшукую намарно.
Зосталися чужі, бездарні,
Сухі, порожні та малі.

Вмістив життя одвічну суть
Ти в свою книжку невелику,
Де тиша мовить краще крику:
«Усе, що є, — повинно буть!»

Хай не сльоза, не тінь журби,
А пісня розриває груди.
Він так співав... Згадайте, люди,
Той голос пахнув, як хліби:

«Ой, на лучці зеленій,
Зеленій, зеленій, зеленій
Там ся пасли єлені,
Єлені, єлені, єлені...».

Поет Олег ГЕРМАН

Олег ГЕРМАН.

--------------------------------
* У «Вільному житті плюс», №77 (15501) від 25 вересня 2013 року під заголовком «НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ НЕБА».

Джерело:
г. «Вільне життя», №60(14224) від 15 червня 2002 року;
г. «Вільне життя плюс», №77 (15501) від 25 вересня 2013 року.

[Інф.: 10.10.2012. Оновл.: 04.10.2013]