АСТАФ’ЄВ Олександр. «ОСКАРЖЕННЯ» ҐЕРЕТИ

Археолог, мистецтвознавець, історик Ігор Петрович ҐЕРЕТА

ҐЕРЕТА Ігор Петрович
археолог, мистецтвознавець, історик, громадсько-політичний діяч
(25.09.1938, с. Скоморохи, нині Тернопільського району — 05.06.2002, м. Тернопіль; похований у с. Велика Березовиця Тернопільського району)

ПАМ’ЯТКА МОЛОДОСТІ

Цього прекрасного вірша відомий український поет доцент Ніжинського педагогічного університету Олександр Астаф’єв написав у 1978 році до 40-річчя Ігоря Ґерети, але досі він ніде не друкувався. Дуже можливо, що сам пан Олександр не має його рукопису: він записаний на авантитулі книги Луї Арагона «Анрі Матісс», яку Астаф’єв подарував тоді Ґереті.

Це були нелегкі, але прекрасні часи молодості, боротьби і надії. У травні того року було відкрито картинну галерею Тернопільського краєзнавчого музею, ініціатором створення якої та автором експозиції був Ігор Ґерета (тепер це художній музей).

Тоді ж почав діяти при галереї мистецький клуб «Золотий вересень», заснований при найактивнішій допомозі Олександра Астаф’єва. Місто ніби прокинулося від сплячки. Вечори, виставки, зустрічі, концерти... За назвою клубу була вміло прихована основна мета: зберегти національно-духовну гідність українця. Правда, кагебісти через кілька років це збагнули, і робота клубу надовго була припинена.

Звичайно, про офіційний ювілей І. Ґерети тоді не могло бути і мови. І вірш цей прозвучав з уст автора лише на вечірці у затишній хатині на вулиці Глибокій, серед книг і картин. Прочитаймо його ще раз, після двадцяти років.

Левко КРУПА,
поет.

«ОСКАРЖЕННЯ» ҐЕРЕТИ

За білу ніч твого волосся,
За синій день твоїх очей відкритих
В мені тужливо заголосять
Дві невгамовні срібні скрипки.
Ой заголосять, ой заплачуть
Двома струмистими смичками,
Двома лебідоньками платтів,
Двома закутими річками.
Що меншу з них-то під порогом
Удома каменем заставлю,
Що другу з них-то на дорогу
Я залишу, наче заставу.
Бо як піде поріг по селах —
Що візьме він та у мандрівку,
Бо як засну біля оселі —
Що постелю та під голівку.

23.ІХ.78.

Поет Олександр АСТАФ’ЄВ

Олександр АСТАФ’ЄВ.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», № 142 (13748) від 3 грудня 1998 року.

[Інф.: 10.10.2012. Оновл.: 19.09.2013]