Зубрець: ДОВБУШЕВА СИЛА (легенда)

ДОВБУШЕВА СИЛА

Був собі гарний хлопець Довбуш, але кривий на ногу. Гонив пасти череду овець в гори. Одного разу надійшли чорні, як ніч, хмари, і блиснув з них гpім. А з того вогненного грому з’явився перед Довбушем молодик, гарний, рум’яний хлопець. І почав реготати. Замахнувся палицею і xoтів того молодика забити. А молодик почав проситися, щоб не вбивав, і каже:

— Що тобі, парубче, дати за те, щоб ти мене не вбивав?

— Нічого не хочу, — каже Довбуш, — лиш сили такої, щоб я нікoгo не боявся. Щоб куля не брала мене.

— Добре, — каже молодик, — наділю я тебе такою чудодійною силою.

З тих пір Довбуш став сильним. Його не брали ні кулі, ні мечі. Але смерть його таїлася в пучечку зерна пшеничного колоска. Якби вирвати пшеничний колосок, то ним можна б було вбити Довбуша. Та як знайти той колосок, коли в горах не сіють пшениці?

Коли Довбуш відчув у собі таку силу, то й нога перестала боліти. Він зібрав ватагу дванадцять вірних опришків. Вони налітали на ненависних панів, забирали в них добро і роздавали його бідним людям та калікам.

Була у Довбуша кохана жінка в Кoсoві1, яку він любив ще дівчиною. Тепер вона стала жоною Штефана Дзвінчука.

Ходив Довбуш довго зі своїми опришками по горах і долинах, по лісах та вовчих нетрях. І одного разу каже до своїх хлопців:

— Підемо до Дзвінки, до Штефанової жінки, та повечеряємо хоч раз по-людськи. Що воно, браття мої, має то бути— не відаю, але так мене щось туди, як мотузком, тягне.

Йшли довго. Довбуш мовчав, був сумний. Щось тяжко гризло його під серцем. Дзвінчуки вже спали. Наполягав ватага, щоб відкрити двері.

Лиш Довбуш двері здіймив,
А вже Дзвінчук в серце встрілив,
В ліве плече, в саме серце,
А з Довбуша кровця тече.
— А ви, хлопці, ви, молодці,
Візьміть мене на топорці,
В сині гори занесіт м’я,
На дрібний мак посічіт м’я.
Най ся пани не збиткують,
Моє тіло не чвертують.
Моя кровця — не водиця,
Проливати — не годиться.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-

1 Насправді жила в Космачі.

Записав 1986 р. С. Пивоварчук у с. Зубрець Бучацького р-ну від С. Пивоварчук, 65 р.

Джерело:
«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.

[Інф.: 20.09.2008. Оновл.: 11.08.2012]