Наливайку Северину: ВІНГРАНОВСЬКИЙ Микола. ОСТАННЯ СПОВІДЬ СЕВЕРИНА НАЛИВАЙКА 1596 РОКУ за Лубнами на Солониці

ОСТАННЯ СПОВІДЬ СЕВЕРИНА НАЛИВАЙКА 1596 РОКУ

за Лубнами на Солониці

Живу — назад. Я — Наливайко. Все.
Ми починаєм битву за Вкраїну.
Наш чорний вус у чорний гнів тече,
І юний меч наш розгинає спину.
Не прапор — раб, не прапор — порохня
Нам обпожежив душу, товариство.
Не встанемо, братове, із коня.
Доки не стане в полі нашім чисто.
В суцільних ворогах пройшли роки-рої,
Руїна захлинається руїною.
Ми на Вкраїні хворі Україною,
На Україні в пошуках її...
Забудьмо все у цю священну мить,
Забудьмо наші розбрати і чвари.
Я — вас веду, і воля вам горить,
Вона горить нам вічно, як Стожари...
...Забіліли сніги мої чорні,
Засміялась душа молода:
Воріженьки стоять видзігорні,
Воріженьки стоять, як вода,
І солона моя Солониця
На погибель мені ще гряде,
Ще у міднім бику задимиться
Моє тіло, як сон, молоде,
Ще заплаче ночами Барбара
Над споляченим сином моїм,
І розірветься серце, як хмара.
Від даремних за мене молінь, —
Та і тоді не прокленем ми долю,
Не зречемось себе, поранеих синів.
Коли й побачимо в кривавищі за волю,
Що наш народ вже тереном зацвів.

Київ 1966 р.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 01.10.2012. Оновл.: 01.10.2012]