ТИМОЧКО Петро. ПРОЗРІННЯ КНЯЗЯ ВАСИЛЬКА

Місто Теребовля Тернопільської області

ПРОЗРІННЯ КНЯЗЯ ВАСИЛЬКА

Дивлюсь на замок, в місто Теребовлю
вдивляюся з високої гори,
і чую гомін, із віками мовлю
людиною новітньої пори,
своїх прадавніх пращурів стрічаю
та із Васильком, князем, розмовляю.

У мене він незрячими очима
занурюється й мовить: «Пам’ятай!
Найбільше зло — жадоба невситима
і самозрада, що ганьбила край
безумством русів та князів-злочинців,
які ставали слугами чужинців.

Я в Любеч їхав з вірою святою,
що ми у згоді порятуєм Русь, —
не відав, що людиною сліпою
у рідну Теребовлю повернусь.
Тоді й збагнув я, що зрадливі браття —
найбільше наше лихо і прокляття!

Так, так, нащадку, лиш тоді прозріння
зійшло на мене, як сліпим я став,
як осягнув нікчемство й омерзіння
князьків, яким Бог владу дарував,
та розуму не дав іти на згоду
собі ж на лихо й людові на шкоду».

06.06.1997

Петро ТИМОЧКО.

Джерело:
г. «Свобода» №83(874) від 05 липня 1997 року;
поет. збірка «Із вічності у вічність», Л., «Каменяр», 2000.

[Інф.: 27.09.2012. Оновл.: 27.09.2012]