(Бучаччина): ЛЕГЕНДА ПРО СТРИПУ

ЛЕГЕНДА ПРО СТРИПУ

І варіант

Давно це було. Ніхто не відає коли, та й, власне, не це так важливо. Словом, давно. У кожній легенді є доля трагічності, давнина, оповита невідомістю, яка завше навіює сум. Цю легенду знають дуже мало людей, але вона надзвичайно пізнавальна й цікава, тому й варта уваги. Це одна з кількох, пов’язаних між собою легенд, і всі вони відкривають занавісу історії рідного краю, а ще — апелюють до уяви і постають перед нами величними образами минулого...

Ця історія сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями, одне з яких було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край, вели загарбницькі війни, жорстоко розправлялися з мирним людом. І одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Грізний кочівник Овар, який вів це військо, вже віддавав наказ нападу, коли в останню мить вгледів у місцевого князя чарівну доньку Стрипу. Палко закохався в неї молодий Овар, її образ постійно був у нього перед очима. А Стрипа й справді була красуне: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Вельми впала в око грізному Овару, який місця собі знайти не міг, так заполонила його серце красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику:

— У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба!

Страшно розгнівався Овар, але послав послів-сватів з подарунками до дівчини. Коли свати прийшли і передали їй на золотому підносі хустину, обрамлену золотом і сріблом, та передали бажання свого повелителя, мудра дівчина на хвилю задумалася. Адже в її руках доля усього поселення. В разі її незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину гордо промовила людям Овара:

— Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з’єдналися без шва. Отоді я вийду заміж за нього!

Вдруге страшно розлютився Овар і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми, нікого не пошкодували злі нападники. І бачачи, що вбили батька-князя, матір, братів і всіх людей, а її не вбивають, Стрипа зрозуміла, що її хочуть взяти в полон. З усіх боків підходять кочівники, все ближче і ближче, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радів, що незабаром зможе заволодіти дівчиною... Та сталося непередбачуване: Стрипа, здогадуючись про мету злого кочівника, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край жадібним поглядом і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла, дала притулок красуні Стрипі, що колись малою гралася біля її вод, назавжди сховавши її в своїх обіймах-хвилях. Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Він спершу оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини, але де їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя.

Біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким. бо ж сильно закохався в стрипу, і її смерть була для нього, як виявилось. непоправною. Не зміг змиритися з такою втартою Овар. Тоді. в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали наступне:

— Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя.

І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки Овар не плакав, Стрипа не поверталася до життя. А Овар все плакав та плакав, з дня в день, з місяця в місяць. з року в рік. І не витримала скеля, на якій сидів Овар, і заплакала сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими сльозами. А річка прибрала собі за ймення ім’я дівчини Стрипи і носить його досі, поєднавши свою долю з швидкоплинною річкою Дністер. Тобто, вона впадає в ріку, яка несе свої води в Чорне море. І не слід забувати, що злий кочівник Овар досі ходить у лісі. шукаючи свою кохану Стрипу. Недалечко від того місця, де Стрипа впадає в Дністер, стоїть велична гора, яку звуть Червоною. Легенда цієї гори пов’язана з Язловецьким замком.

Наталя Чурікова,
с. Берем’яни.

Джерело:
г. «Нова доба», №??() від 18 вересня 1998 року.

ІІ варіант

КНЯЗІВНА СТРИПА

Ця історія передається з покоління в покоління і сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями. Одне з них було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край і жорстоко розправлялися з мирним жителями.

Одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Та коли грізний кочівник Овар, який вів це військо, побачив у місцевого князя чарівну доньку Стрипу, то в останню мить зупинився. Він палко закохався у дівчину, її образ постійно був у нього перед очима. Стрипа справді була красунею: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Овар місця собі не знаходив — його серце заполонила красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику: «У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба».

Дуже розгнівався Овар, але послав сватів з подарунками до дівчини. Ті передали їй на золотій таці хустину, обрамлену золотом і сріблом, та бажання свого повелителя. Мудра дівчина на хвилю задумалася, адже в її руках доля усього поселення і у разі незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину, Стипа гордо промовила: «Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з’єдналися без шва. Тоді я вийду за нього заміж».

Вдруге Овар дуже розлютився і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми. Нікого не шкодували злі нападники. Дівчина бачила, що вбили батька-князя, матір, винищують всіх людей, а її не зачіпають. Вона зрозуміла, що її хочуть взяти у полон. З усіх сторін підходять кочівники, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радіє, що незабаром зможе заволодіти дівчиною...

Та сталося непередбачуване: Стрипа, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла її, дала притулок красуні-дівчині, що колись малою гралася у її водах і назавжди сховала в своїх обіймах-хвилях.

Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Спершу він оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини. Де ж їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя. Але біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким. І в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали так: «Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя».

І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки не лив сліз, Стрипа не поверталася до життя. Не витримала скеля, на якій сидів кочівник, заплакала сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими слізьми. Річка отримала назву Стрипа в честь хороброї дівчини, а злий кочівник Овар досі ходить у лісі, шукаючи свою кохану Стрипу.

Михайло ВИННИК.
с. Жизномир.

Джерело:
г. «Нова доба», №47(8253) від 16 листопада 2007 року.

[Інф.: 2007. Оновл.: 11.08.2012]