Легенди про село Жнибороди Бучацького району

Легенда перша

Хутко в світі час біжить, але на всьому печать лежить. Лежить вона і на нашому селі... Колись на тім місці жили якісь люди. То ще було, як навіть князів на нашій землі не було. Але люди купно у мирі жили і на землі робили. Сіяли, жали, орали і горя не знали.

Але якось несподівано на те село зайшли вороги і полонили весь люд. Поки одні полонених чатували, другі по хатах віно збирали. За якийсь час вийшов найстарший з ворогів і через товмача сказав:

— Де золото? У вас має бути багато золота. Ми його не знайшли.

— Нема в нас золота і не було, — обізвався хтось. Всі чоловіки покивали головами, що так, бо правди не сховати.

— Не було у нас золота!

— Бородами клянемось!

А треба сказати, що чоловіки, які жили у селі, носили великі бороди. Борода означала чоловічу силу і гордість. Клятва бородою була для них найвірнішою.

А той ворог як вчув ті слова, то аж заслинився від люті. Він думав, що бородаті люди насміхаються з його безбородого лиця, а тому сказав:

— Жни бороди! Всім жни бороди!

Все могли стерпіти ті люди, але не наругу над своїми бородами, які пестили все життя. Безоружні, виривали з рук ворогів мечі і рубали їх як поліно. Загинуло їх, правда, немало, але ворогів вирізали впень.

А як бився кожен, то приказував:

— Я тобі дам жни бороди!

З того і пішла назва села — Жнибороди.

Легенду записано від І. М. РОЗВАДОВСЬКОГО,
1918 р. н., у м. Теребовлі в 1981 р.

Джерела:
«Легенди Тернопільщини», упорядник Михайло КРИЩУК, Т. редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991;
«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Т.: «Джура», 2007.


Віршована інтерпретація

Було собі колись давно
Невеликеє село,
Люди в ньому мирно жили,
Дружно на землі робили.
Разом сіяли й орали,
Разом урожай збирали.
Але якось в те село
Горе тяжкеє прийшло:
Ворог його захопив,
Усіх людей полонив.
Нишпорили по хатах,
По коморах і хлівах,
А тоді людей спитали,
Де ті золото сховали.
Здивувалися селяни:
— Золото? Отут, між нами?
Та відколи це село —
Золота в нім не було.
Вас дурити не беремось,
Бородами вам клянемось!
Так сказали, бо віки,
В цім селі чоловіки
Довгі бороди носили —
Символ гордості і сили.
Тому клятва бородою,
Для усіх була святою.
Вчувши це, незвані гості
Аж заслинились від злості:
Вони були безбороді
Й вирішили, що в народі
Насміхаються над ними,
Над їх лицями гладкими.
Старший з усіх ворогів,
Аж зубами заскрипів
Й крикнув воїнам своїм:
— Жніть їм бороди усім!
Та сміливії селяни
Мужньо бились з ворогами —
Мечі з рук їм виривали
І немов дрова рубали.
А нападників, як били,
То голосно говорили:
— Не допустимо цього!
Жни бороди? Ще чого!
Так прогнали ворогів,
Не лишилось і слідів.
А село те, як ведеться,
Жнибородами зоветься.

Ірина ПОТІШНА,
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Номер один», №49(62) від 06 грудня 2006 року.


Легенда друга

Чи то так було, чи ні, але розповідали старі люди мені, що якось комендант язловецького замку дав наказ усім війтам навколишніх сіл:

— Щоб нас вороги не могли здолати, треба замок укріпляти, міцніші стіни будувати. А щоб міцно каміння стіни тримало, самої глини для мурування буде замало. Треба до суміші збиті яйця додати. Тому для всіх вас є такий наказ: чим більше яєць зранку привезти до замку, щоб майстри не чекали, а стіни міцні будували.

Передали таку вістку і жниборідському війту. Але чи то вістун неправильно повідомив наказ, чи війт не зрозумів його слів у той час — зібравши яйця від селян, подумав си поважний пан: “Поки везтиму яйця на возі, то можу їх побити в дорозі. Краще вже яйця зварити, щоб себе перед комендантом замку за добре зроблену справу похвалити”.

Довго не думав жниборідський війт — зварив яйця геть усі. Поклав їх у коші великі та й повіз їх до язловецького владики. Прибув якраз він під обід, та й не сподівався, що стільки зазнає бід. Бо комендант, як побачив таке диво, розлютився правдиво. Війта за бороду вхопив, та ледь на місці не убив. Мечем бороду війту зжав і на благання того не зважав.

Повертався бідолашний війт до села, а ганебна вістка перед ним ішла. Ще далеко до села було, а воно як джміль гуло. Всі від старого до малого зустрічали війта сумного. Борода ж у ті часи була символом чоловічої сили і краси. Тож стали люди з війта кепкувати: одне до одного промовляти: “Жни бороди! Жни бороди!”

Відтоді й стали називати наше село Жнибороди. Ось таке повідали мені старі люди, то хай так воно і буде.

Семен ЧУБКО.

Джерело:
власний виклад народних оповідок.


Легенда третя

Одного разу, коли Язловецький замок гомонів від шаленої забави, перед Геронімом (останнім з роду Язловецьких) постав верблянський єпископ і просив його, щоб він опам’ятався. Розгніваний вельможа наказав своїм воякам відтяти єпископу бороду. Єпископ прокляв Героніма, який незабаром втратив єдиного сина: служниця випустила дитину з рук у криницю і зі страху сама стрибнула туди. Це нещастя повернуло Героніма на добру стежину, він подарував для костела село і назвав його Жнибороди (на пам’ять того, що наказав зрізати бороду єпископу).

Дарія ГУЦУЛЯК.

Джерело:
«Загадка Язловецького замку», г. «Нова доба», №33() від ?? серпня 1999 року.

[Інф.: 2007-2009. Оновл.: 30.07.2012]

Додати коментар

Шановні коментатори!
На цьому сайті заборонено писати нецензурні слова і вислови (матюки), образливі та неприйнятні людської гідності висловлювання! Всі подібні коментарі можуть вилучатися без попередження!
Детальніше у правилах коментування


Захисний код
Оновити