Антонівці: ТКАЧУК Ганна. В АНТОНІВЦЯХ

В АНТОНІВЦЯХ

Шумські ліси республікою звали,
Антонівці — столицею, бо в них
Найперші стріли волю заспівали —
Останні заридали теж у них.

В Антонівцях на цвинтарі могили,
В Антонівцях на цвинтарі вінки.
Березові хрести кати спалили,
Та не згоріли пам’яті квітки.

Вже проліски з-під снігу виглядають,
Дзвіночки дзвонять, квітне сон-трава,
Розстріляні пісні вже в сурми грають,
Задушена молитва ожива.

В Антонівці з усіх сторін йдуть люди,
Бо ж кожен хоче знати не зі слів,
А хоче сам побачити те чудо,
До чого яничар село довів.

Де храм стояв, там згарище чорніє,
А де хати — там темний бір шумить,
На місці школи глина червоніє.
Нема й млина. У крові мельник спить...

А люди йдуть із хлібом та свічками,
Уже відкрито стелять парастас
І моляться над дочками й синами,
Що полягли за волю і за нас.

Спокійно спіть, герої-соколята,
Ми вашу славу вже несем у світ
І не забуде Україна-мати
Ні ваших мук, ні тих кривавих літ.

1990 рік.

Ганна ТКАЧУК.

Джерело:
поет. збірка «Молитва і пісня», Т., 1996.

[Інф.: 24.09.2012. Оновл.: 24.09.2012]