Антонівці: ПЕТРУК-ПОПИК Георгій. АНТОНІВЦІ

АНТОНІВЦІ

Поема в поемі

ПРОЛОГ

Старим-старе,
У зморшках і сивинах.
Із давен-давніх мучилось, жило
Між горами, в калинових долинах,
Над лозами, над водами село.
Колись над ним
Князь Галицький Данило
Фортецю зводив — Свій Данилів-град,
Не раз воно у дзвони гучно било,
Коли навали налітали зайд.
Але села не вбили ні турецькі,
Ні інші орди вибулих століть.
Цупкі баби й діди антоновецькі
Жили по сто, а то й по більше літ.
Земля родила їм високе жито,
Давала глини на гончарний круг.
Ставок линами годував їх сито,
Цілюще зілля дарував їм луг.
А ліс — живиці для струни і дратви,
Грибів пахучих і терпких ожин.
Деревини для домовини й платви,
Високих сосон для міцних ворин.
Вишневим цвітом пахло тут і рястом,
В садочках стигли яблуко й горіх.
Бувало з щастям. а було й з нещастям.
Добро творилось і творився гріх.
Жувалось хлібно, а коли — й безхлібно,
Та завжди в тиглях ждала нас вода.
І чи багато тут жилось, чи бідно.
Але родились діти завсігда.
Отак велось від роду і до роду,
І так жилося б, мабуть, у віках,
Якби не ті, що принесли зі Сходу
Багнет й червоний прапор у руках.
Вони молились Сталіну як Богу.
Хоч кожний був у вірі — фарисей.
Вони встелили тернями дорогу
Кому — в степи, кому — за Єнісей.
Свавілля те вчинивши і наругу.
Запрагли корінь вирвати й траву:
Пройшлись злочинно зіржавілим плугом,
Щоб приорати пам’ять вікову,
Відтак, лишивши у дворах руїни,
На що й фашистський не спромігся клан,
Зітерли зайди з карти України
Святу колиску пращурів — древлян*.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
* 3гідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 серпня 1952 року про виключення с. Антонівці з адміністративного поділу, його мешканців, яких тоді було більше півтори тисячі, виселили в Запорізьку область. Частина з них потрапила до Сибіру, в тюрми.

Георгій ПЕТРУК-ПОПИК.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 24.09.2012. Оновл.: 24.09.2012]