ТКАЧУК Ганна. ШУМСЬКА БАЛАДА

  • Друк

Місто Шумськ Тернопільської області

ШУМСЬКА БАЛАДА

Ой, заплакав нині Шумськ і зашумів,
Пригадав, як з наших сіл і хуторів,
Гнали нас у той будинок, що стоїть,
Як прокляття, над могилами століть.

Там нас били і душили чужаки,
А ще більше наші дурні-сліпаки.
їм нечистий гноєм очі засліпив,
Розпинати рідну матінку звелів...

Й розпинали, ще, й старались вище сил,
Не робили нам гробів, ані могил:
Той під муром, той під плотом, той в рові,
В того дріт, а в того цвяхи в голові.

Тому ноги поламали, той без рук...
Навіть пекло ще не знало таких мук,
Ще й не чуло, щоб народи і віки
Продали сами себе за срібняки.

Ой світе, наш, світе,
Знедолений краю,
Наші люди, наші діти
Пам’яті не мають.

Скажи, Божий Суде,
Коли розум буде?
Коли прийдуть до пам’яті
Одурені люди?

Подивись, народе,
На ці домовини:
В них твоє коріння горде,
В них цвіт України.

Притулися серцем
До їхньої муки,
Прочитай правдиве слово
Божої науки.

Бог сказав, що того
Забере до раю,
Хто віддасть життя за друзів
І хто віру має.

А вони ж за всіх нас
Голови поклали,
За наш край, за нашу віру
Кров свою пролляли.

Вони вже зірками
В небі засвітились,
Попросімо їх сьогодні,
Щоб за нас молились.

І Господь почує
Їхню просьбу щиру,
Не відбере від нас волі,
Не відбере миру,

Виб’є ніж кривавий
З лапи звіра-юди,
І Вілія більше в крові
Купатись не буде.

Може вже й не буде
На той горбок лізти,
В ту баюру, що вирили
«Мудрі гуманісти».

Ой. пошли нам, Боже,
І розум, і силу.
Витягнути із баюри
Україну милу.

Стоїть над обривом Шумський хлібзавод,
Під ним кров ще й нині булькоче...
Піввіку пройшло, як тут падав народ,
А кров засихати не хоче.

Не хоче, бо земленька — мати свята,
Вже двері свої відчинила —
Над ними нуклідами вбиті жита,
Під ними людей наших сила.

Ми, навіть, не знаєм, чиї де кістки:
Кати ж ними псів годували...
Осудить їх Бог, проклянуть їх віки
За сльози, за кров, за пожари.

І більше не буде по нашій землі
Бродити брехлива неслава —
Втече, як втікали її хазяї:
Берлін, і Москва, і Варшава.

І тут, де ридав той нерівний двобій,
Не буде вже більше неволі,
А буде стояти храм наших надій,
І сяде Господь на Престолі.

В день перезахоронення замучених воїнів УПА.
1994 рік.

Ганна ТКАЧУК.

Джерело:
поет. збірка «Молитва і пісня», Т., 1996.

[Інф.: 20.09.2012. Оновл.: 20.09.2012]