Плесківці: ЧЕРНИХІВСЬКИЙ Гаврило. МОЄ СЕЛО

  • Друк

МОЄ СЕЛО

Моє село... Там рідні люди,
там кожна стежечка знайома.
Воно одвічно трепет будить
І кличе-зве завжди додому.

Там тихо плине річка Серет
І плещуть води у ставку.
Лечу я на дитинства берег
І постає як наяву:

Моя столиця босонога,
мій рідний батьківський поріг.
До них я лину, як до бога,
з яких би не вертав доріг

чи то з далеких літ минулих,
коли був жаден хліба кусень,
чи то із радощів відчулих
перебудови певних зрушень.

Мої навічно: сад вишневий,
як образ дивоньки-села,
Ключ журавлиний березневий,
вода з Маріє-джерела.

Бабусі мова гомінка,
І матері казки бездонні...
Там тихий шепіт у гайках
І соловейка передзвони.

Все зберегти нащадкам треба,
все щоб жило-було віки!
I чистота блакиті неба
І день прийдешній все-таки.

Чого ж бо варті завтра будем,
як мову рідну, ту з села,
Із материнських уст, забудем,
лиш знатимем: така була...

Тож мову неньки з пошанівку —
та й із обов’язку — плекаймо
у дні достатків, переднівку,
пропасти, рідній, все ж не даймо.

Моє село.. Де рідні люди,
де кожна стежечка знайома.
Воно одвічно трепет будить
І кличе-зве завжди додому...

1987 р.

Гаврило ЧЕРНИХІВСЬКИЙ.

Джерело:
поет. збірка «Серця клич», Крем’янець, 1996.

[Інф.: 22.09.2012. Оновл.: 22.09.2012]