Осташівці: ТЕЛИЧИН Данило. ОСТАШІВЦІ МОЇ

ОСТАШІВЦІ МОЇ

Не забуду: біля броду,
в тихім надвечір’ї,
до зорі,
коні п’ють з Восушки воду,
і срібниться
місяць угорі.
Там лишилась
біла хата
під крилом осташівських
смерек,
де курилась
люлька татова
і теплом світився
мамин глек.
Найдорожчі там тривоги
і солодкі,
ще дитячі, сни.
Хліб насущний,
босі ноги,
світ увесь
на листячку весни.
Там я відкривав для себе
вічні
мови рідної «ази»,
сподівань високе небо,
в рушниках
святкові образи.
Звідти стеляться покоси
в дотепер,
де колеться стерня,
де літа вже тихо просять:
на прощання
ще напій коня
біля річки,
біля броду,
де осташівське твоє життя —
там, де досі
спогад бродить
по росі ранковій,
як дитя.

4 березня 2006 року.

Данило ТЕЛИЧИН.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №91-92 (15203-15204) від 17 листопада 2010 року.

[Інф.: 22.09.2012. Оновл.: 22.09.2012]