Ткачук Ганна. Гурбенські могили
- Деталі
- Категорія: Вірші та пісні про УПА на Тернопіллі
Гурбенські могили
Розгулялася червона орда стокопита —
Не лишилося на Гурбах ні трави, ні жита.
Тільки в лісі зосталися могили, як гори,
По узліссі розлилося сліз і крові море.
Там і хлопчиків, які ще не вміли й стріляти,
В сиру земленьку загнали москалі прокляті.
Били з неба, били з поля, з півночі і сходу.
Тоді й наші скоростріли пили кров, як воду...
Бій сварився, бій казився, як у бурю море,
Поки день не закотився за Гурбенські гори.
Теплий вечір гнав пожари, червонив тумани...
Живі спати не лягали — рахували рани.
Кати катам і по смерті ордени чіпляли —
А ми своїх серед ночі в земленьку ховали:
Боялися, щоб не знайшли могил яничари,
Щоб матерів не мучили, батьків не вбивали.
Може й досі б наша воля тліла під землею,
Якби з неба Божа правда не прийшла за нею.
Ой, не гайтеся, нащадки, хлопці і дівчата,
Треба волю рятувати, з могил підіймати.
Не забудьте, що на Гурбах є аж три могили,
В них такі, як ви, орлята голови зложили.
Одні кажуть, що там сімсот —
Другі кажуть — триста...
Помолися за них Богу, Матінко Пречиста,
Щоб ті мрії, які вони у серцях носили,
Їхні діти домріяли, внуки долюбили.
1993 рік.
Ганна Ткачук.
Джерело:
поет. збірка «Молитва і пісня», Т., 1996.
[Інф.: 22.09.2012. Оновл.: 23.06.2014]
