Скорики: МАЛИШКО Андрій. СКОРИКИ

  • Друк

СКОРИКИ

С. Борзенкові

В Скориках, в стодолі на соломі
В літні теплі гожі вечори
Ми збирались, як у ріднім домі,
В юності з далекої пори.
Той причілок, горобці у стрісі,
Кущ калини, погляд із вікна,
Наче зірка в куряній завісі,
Наче серце, що взяла війна.
І такі були ми прості й добрі,
І ніхто не крився при собі,
Як хоробрі, то завжди хоробрі,
Як в журбі, то що казать, — в журбі.
Де ти, Ганю, молода та гожа,
З жартом, з перцем, з вогником утіх?
Лиш Борзенко згадує Серьожа,
Інші друзі — з смутком через сміх.
Та гуде вітрів зелена злива,
Та зоря крилом вечірнім б’є,
Хоч на день, а все ж була щаслива,
На годину щастя, — а твоє.
В Скориках в стодолі біля хати
Нас учила третій рік війна:
Хоч любити друга — не казати,
А страждать за друга — то сповна.
Виринають спогади з безодні
І тривожний голос в пізній час:
— Це, мабуть, поїдете сьогодні?
Вже, мабуть, не вернетесь до нас?
І тепер шукай у ночі тьмяні,
Слухай друзів, згадуй на зорі
Дівчину з очима, як у Гані,
Жовтий клен у скорицькім дворі.

Андрій МАЛИШКО.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 26.01.2009. Оновл.: 20.09.2012]