ЦИБУЛЬСЬКИЙ Василь. МАНДРІВКА

МАНДРІВКА

Був ранок, сонячний і світлий, і, відчувши
                                                            полегкість в тілі,
я вийшов з дому, і пішов
                                                            поперед себе
                                                                        без доріг і стежок.
Мене манили гори вдалині.
I тому, що найкоротший шлях, що вів до них,
мені здавався довгим, я розбігся
І перескочив з пагорба на гору,
неначе хлопчик з каменя на камінь.
Отак я на Воловицю ступив,
а з неї на Осовицю, а потім
на кам’янистий схил Дівочих скель.
А далі Черчу гору перейшов,
а там, замкнувши коло, зупинився
на Замковій горі,
і зверху глянув
на Кременець,
на древню чашу,
                          там
іскрилося
              залізними дахами
і пінилося
              натовпом людським,
і хлюпало через щербаті вінця
                                                зелених гір
вино життя.
    Я на горі стояв, а наді мною
                                                стояло небо,
синє і глибоке.
Мене манила неба глибина.
Я знову рушив по зелених горах
І знов по колу місто обійшов,
прискорюючи крок і поступово
перестаючи відчувати землю.
Ще коло, ще і от уже спіраль,
I по спіралі вгору,
                          вгору,
в небо!
I от уже розкований політ,
І синь така, небесна синь довкола,
І зверху синь і знизу —
там земля округлилась
І голубою стала.
I тільки небо і небесна синь,
І справжнє щастя вільного польоту!
Як зроду в небо тягнеться людина,
про землю забуваючи свою,
як іноді вона життя не бачить.
Та десь внизу заплакала дитина,
і я побачив, що стою
на Землі,
де все ще плачуть.

Травень 1986.

Василь ЦИБУЛЬСЬКИЙ.

Джерело:
вибране «Я з тими, хто пішов, і з тими, хто прийде», Т., «Астон», 2001.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]