СМИК Олександр. КРЕМЕНЕЦЬ

  • Друк

КРЕМЕНЕЦЬ

Коли і як
            ти втратив власне Я
В своєму імені,
            мій древній Крем’янець?
Хоч вистояв
            Не відстояв
Праукраїнського,
            виходивши на герць.
Ні, не зломили
            Лихо і орда
Похресників із плем’я
            Мокосіїв;
Всього лиш єзуїтка
            молода
У ліжку про любов проголосила.
            Коли безсилі
війни і чума,
то вірами розділять
            слабодухих.
Як місту зватися
            вирішує сама
Чи духівник
            нашіптує на вухо.
наїхало
            панянок і панів
І зведено костел
            під саме небо.
Закременіло місто,
            час зітлів,
Вже не народ рятує лицар,
            Себе.
І білий камінь
            обніма вогонь.
І князь на Замковій горі
            як справжній мрець
Щоночі молиться
до батьківських ікон.
Душа ще Крем’янець,
А серце Кременець.

Олександр СМИК.

Джерело:
поет. збірка «Я там, де є благословіння», Кременець, 2005.

[Інф.: 2007. Оновл.: 21.09.2012]