РОЖКО Володимир. КРЕМ’ЯНЕЦЬ

КРЕМ’ЯНЕЦЬ

Із висоти пташиного польоту
Я милуюсь закохано тобою,
Прадавнє тісто величі і слави,
Таке прекрасне й дороге на волі.
Я тут з тобою, щоб спочить душею,
Щоб нею тебе всього обійняти
І в тишині, яку колише вітер,
Віків пожовклі сторінки читати.
У фоліантах вічності твоєї
Віки важкі покрились пеленою
І я їх мушу конче розгадати,
Бо хочу жить для тебе і з тобою.
Внизу під Боною орда Батия
Скрушилася Й попадала безсило,
Щоб піднялося місто серед гір,
Як птиця Фенікс — гордо і стокрило.
Приходили і зайди, і заброди,
Чванлива шляхта, паничі пихаті:
-— Од можа і до можа! — заявляла
І, як свічкн, згоряли біля хати.
На Боні замок — велич до небес.
Хіба хто може скелю розвалити?
Там шаблями напишуть козаки:
Вкраїна є і вічно буде жити!
Мені таке все дороге до сліз —
Минулий сум у сьогодення колі.
Схиляю голову тобі до ніг,
Мій Крем’янцю, народжений для волі.
Беру в обійми мїсто серед зір
(Мені святе і дороге до болю) —
Дитяча казко, мріє весняна,
Вінок надій вплітаю в твою долю.
Дівочі скелі. Замок на горі,
Віків бурхлива течія над ними.
Іконостас із каменю й ялин —
Прадавнє місто гордої Волині.

Луцьк. 1990.

Володимир РОЖКО.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]