ПЕТРУК-ПОПИК Георгій. ЛЕГЕНДА КОЗАЦЬКОГО ЦВИНТАРЯ У КРЕМЕНЦІ

ЛЕГЕНДА КОЗАЦЬКОГО ЦВИНТАРЯ У КРЕМЕНЦІ

Мовчать на Замковій бійниці.
Дівочі Скелі мріють щось.
На Куличівці, Воловиці
Високий, древній ходить хтось.
Комусь шумить зелена Черча.
Сльозою Ірва десь біжить.
І тихо. Свідок давній смерча,
Тут цвинтар П’ятницькнй лежить.
Звитяжці славні Кривоноса
Горбам лишили цим кістки.
Над ними, дивлячись у космос,
Розп’ято стали вапняки.
Вони — над кожною труною.
Пришестя, мабуть, ждуть Христа,
Та над могилою одною
Камінна кобза — не плита.
У пізній час, в нічні години,
Як спалахне у небі жар,
Виходить, кажуть, з домовини
І гра на кобзі тій кобзар.
Та спів не реквіємом лине,
А кличним голосом віків.
Він будить гори ці, й долини,
І всіх поснулих козаків.
І ті встають...
Беруть шаблюки
І косять кодло сатани,
Аж заки в кобзі стихнуть звуки
Найголоснішої струни.
І так століття...
Так щоночі...
Чорти ж ідуть нові й нові...
Не знищать мертві поторочі,
Як не поможуть їм живі.

Георгій ПЕТРУК-ПОПИК.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]