ПЕТРУК-ПОПИК Георгій. КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ДИПТИХ

  • Друк

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ДИПТИХ

І. Ранком
(Дивлячись з Дівочих Скель)

Проснулось місто. Умива лице.
Вбирає в очі промені ранкові.
Жар-птиць скликають вікна загадкові
Червоно-біло палахтить ліцей.

З-під гір течуть зелені ручаї,
Що розлилися на зорі грайливо...
Ти неповторний, Кременцю, мов диво.
В легендах все: горби, сади, гаї.

Та біль мене ужалив, як оса, —
І потемніла далина в пастелях:
Ступив над прірву на Дівочих Скелях,
В яку, щоб торгом не була краса,
Зв’язавши коси, впали полонянки —
Мої землячки древні, волинянки.

І не дістався татарві ясир.
Дивлюсь: у росах засльозились квіти.
То, мабуть, плачуть в спогадах релікти
Тут — гордовина горда й самосил.

1969

2. Вечором
(Дивлячись з гори Бони)

Мій Кременець викрешує вогні,
Що в центрі міста аж стрибають в танці;
В підгір’ї ж, у вишневій гущині,
Мигтять вони, мов очі сіроманців.
До біса тут чужинських було віч,
Позичених у вовка чи шакала.
Донині ще із темряви сторіч
Звір-зайда мені блискає оскалом.
Сховалися за овид, за віки
З жорстокими нападниками коні.
Та стрілами сягають їх думки,
З бійниць цих вилітаючи, на Боні.
А буде так і прісно, і вовік:
Ніхто ще від історії не втік.
Я орди переслідую ворожі.
Під мурами на Замковій горі,
Щоб в небі не погаснути зорі,
Поставлю свою пам’ять на сторожі.

1969

Георгій ПЕТРУК-ПОПИК.

Джерело:
збірка поезій «Думаю вголос», К., «Радянський письменник», 1990.

[Інф.: 08.12.2009. Оновл.: 21.09.2012]