КЛИМЕЦЬ Юрій. КРЕМЕНЦЕВІ

КРЕМЕНЦЕВІ

Ти устами століть промовляєш до мене
І підносиш до сонця величне чоло,
Не поникли в ганьбі твої горді рамена,
Коли душу топтали і кривда, і зло.

Ти на волю ніколи не тратив надії,
Бо в кремінному лоні вогонь бережеш...
І боялись тебе хижі серцем батиї,
Коли Русь клекотала у вирі пожеж.

Якщо матір’ю я називаю Вкраїну,
То тебе я по праву маю назвать
Її справжнім, і вірним, і відданим сином,
Що за матір щасливу уміє вмирать.

Коцюбинському ти дарував свою силу,
І Шевченкові рястом дорогу стелив,
Творчим вітром напнув їх душевні вітрила,
І Словацького світові ти народив.

Є титани-співці. Їх натхнення крилате
До небесних висот підніма із землі,
їм судилось віків кілометри долати,
А тебе оспівати вони замалі.

То ж прости, що слова мої надто убогі
І не рясно плодів у пісеннім саду —
Я лиш з дальніх доріг на кремінні пороги,
Як твій син, своє серце тобі покладу.

Юрій КЛИМЕЦЬ.

Джерело:
поет. збірка «Вино життя», Кременець, «Просвіта», 2005.

[Інф.: 08.12.2009. Оновл.: 21.09.2012]