БУНЯК Софія. РОКИ ЗАМЕЛИ СЛІДИ

  • Друк

РОКИ ЗАМЕЛИ СЛІДИ

На козацькому цвинтарі у Крем’янці
влітку пасуться кози, хлопчаки ганяють м’яча,
а зимою — все утопає в глибоких снігах...

Роки замели сліди.
І минулого передзвону
тільки луни несуть вітри,
повертаючись із полону,
із далеких прадавніх віків,
до тих пір, що від часу сиві.
Тихим лебедем білий сніг
на хрести опадає, й могили.
Білий сніг, білий хрест.
біла смерть (що колись
тут розкрила обійми).
Через місто — дорога — навхрест,
та на Боні руїни про війни
раз у раз нагадають німі.
Раз по раз хтось підніме обличчя,
і побачить, як там, угорі, —
наче крейдою білені, лиця.
То не лиця, то — білі хрести,
Що з гори маячать у долини,
і чекають, щоб знову прийшли
добрі вісті до них з України.
Тут колись клекотали бої,
цебеніла козацька кровиця.
Не один поклонився землі
і напився гіркої водиці...
Не один, тут, упав на моріг
і не встав із віків і до нині.
Сумно небо зітхає вгорі.
І холоне зоря в хмаровинні.
Але часом, із плином годин.
коли місто пропаде у тиші,
поодинці, один за одним,
йдуть хрести із безсмертної виші...
Наче птиці. махають крильми,
і бредуть крізь сніги, і голосять:
«Ви згадайте про нас,
ми — за вас полягли!» —
І кричать, і благають, і просять.
Та сніги замітають сліди,
а минулого передзвону
тільки луни несуть вітри,
повертаючись із полону...

Софія БУНЯК.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №??, 19?? рік.

[Інф.: 08.12.2009. Оновл.: 21.09.2012]