Заривинці: ШИСТОПАЛЬЧУК Ольга. ЗАПЛАКАНА МОГИЛА

Село Заривинці Бучацького району Тернопільської області

ЗАПЛАКАНА МОГИЛА

Світлій пам’яті січових стрільців села Заривинці присвячую

Біля церкви виросла могила
Українських січових стрільців.
Їхня юність вітром тут носилась.
Линув дужий молодечий спів.
Захищали рідну Україну
Від кривавих ворогів,
Залишали хату рідну, милу,
Найдорожчих матерів, батьків.
Із коханими прощались на світанку
І неслись на конях вороних.
А село співало спозаранку
Про стрільців відважних січових.
Цвіли вишні і сріблились роси,
А калини в вельони вдяглись.
В матерів сивіли злоті коси:
Чи ж повернуться сини колись?
Не вернулись всі, лягли ж у бою,
Положили голови буйні
За твою, Вкраїною славу й волю,
Сплять герої у сирій землі.
В їхню пам'ять наші добрі люди
Спорудили тут могилоньку святу
Й хрест із написом, щоб знали всюди,
Хто поліг у ту пору страшну.
Хто живим лишився з товариства
Йшов вклонитися могилі цій
І розмова в них була пречиста
З побратимами, що сплять в землі сирій.
Добрі люди цій могилі поклонялись,
І старі, й малі, бо місце це святе.
Панахиди завжди відправлялись,
І здавалось: шлях сюди не заросте,
Маки виростуть, мов кров пролита
І волошки синьо зацвітуть,
Мов коханих очі. Все розрито.
Де була могила — гнів і лють.
Зруйнували, знищили, розрили.
Навіть мертвим не дали спочить.
Січових стрільців, що в бій ходили,
Осквернили, обплювали. Як болить...
Як боліло серце й лились сльози
Від безсилля проти ворогів.
І схилялись в сумі верболози,
І тужливо линув тихий спів.
Плакала могила з жалю й болю,
Бо ж могила — мати тих, хто вмер.
Прикривала їхній прах собою,
Хто ж синів прикриє цих тепер?
Та ж вони за волю воювали,
За народ, за рідну сторону.
Їм за це... землі не пошкодували —
Знищили могилу цю святу.
Плакала могила над синами,
Сльози росами сріблистими лились.
— Не тужіте, просимо, за нами,
Ми барвінком проростем колись.
І розквітнемо блакитним квітом.
Не забудьте, людоньки про нас,
Приносіте жовто-сині квіти,
Приходіте, просимо ми вас.
І сьогодні діти та онуки
Українських січових стрільців,
Переживши горе, сльози, муки,
Принесли могилі свій поклін та спів.
І могила висушила сльози,
Заколисує синів на вічні сни.
А над Стрипою зелені верболози
Тихо шепчуть: спіть, наші сини.
Тож вклонімось, люди, цій святій могилі,
Щоб вона ніколи сльози не лила,
Щоби не зів'яли квіти жовто-сині
Й росами сріблилась молода трава.

Ольга ШИСТОПАЛЬЧУК.
с. Рукомиш.

Джерело:
г. «Нова доба», №64-65(???) від 22 серпня 1992 року.

[Інф.: 2007-2008. Оновл.: 01.08.2012]