Хоростків: ФЕДЧИШИН Ігор. ХОРОСТКІВ СВЯТКУЄ

ХОРОСТКІВ СВЯТКУЄ

Лунає дзвін церковний спозаранку.
Хоростків жде пробудження п’янкого,
Золоті бані граються з світанком,
Щоби закликать до молитви з Богом.

Поодиноко бігають машини.
Неділя. Свято. Ще дрімає місто
І свіжий подих вітру із дубини
Змішавсь із дендропарківським любистком.

Доволі тихо, лиш пташки співають,
Ставки і річка оживають з сонцем.
Хоростків нині свято відзначає,
Заглядує в історії віконце.

Неначе не такий він вже і сивий —
Чотири сотні літ з маленьким лишком,
А пережив, побачив, пересилив
Всі війни, біди, смерті без віддишки.

Без відпочинку на гучні похвали,
Без передишки з почестями в лаврах,
Нічого це йому не одівали —
Він просто жив, боровсь, трудився славно!
Заснований за Якуба і Юри,

Він ще запам’ятав і «мідь», і «бронзу»,
В курганах поприховував гравюри
І пращурів у задубілих позах.

Він не забув татарської навали
І запах попелу над Тайною-рікою,
І те, як ним постійно торгували
Поляки і татари між собою.

Він пам*ятає виступи Варлана,
Він пам*ятає гайдамацькі списи,
Австрійсько-польські і російські стани.
В очах і Калиновський, і Левіцький.

В його очах дитинство Макогона,
В його очах Машковський і Куделя,
Сторінки перемоги і полону,
Сторінки війн і від вогню пустелі.

Та зараз він вже дивиться в майбутнє
І дзвонами скликає до молитви.
Щось ще значне, правдиве, незабутнє
Хоростків хоче нині сповістити!

Ігор ФЕДЧИШИН.

Джерело:
Вірш запропонував автор.

[Інф.: 20.12.2010. Оновл.: 18.09.2012]