ЯРМУШ Василь. ДУМА ПРО БЕРЕЖАНКУ

Тернопілля Тернопільська область

ДУМА ПРО БЕРЕЖАНКУ

Йшов Хмельницький
З військом запорізьким
Ген під Зборів, на велику битву...
Ой прощалась з козаком дівчина
На шляху, копитами розбитім.
Дарувала вишивану хустку,
Цілувала кучері кохані,
Щоб вертався кароокий хутко
Із походу в рідні Бережани.
А серденько краялось від болю,
Бо пішов єдиний в світ широкий...
І вставало сонце над рікою,
Мов криваве невидюще око,
І помчав козак на вороному,
Де у битві карбувалась воля,
І загинув вдалині від дому,
Посеред столоченого поля...
Виростало на шляхах терниння,
Де біліли кості і шаблюки...
Чом до мене пісня старовинна
Простягає теплі свої руки?
Чи тому, що вересневим ранком,
Коли осінь золотила віти,
Мені стрілась юна бережанка
Із очима сонячного літа?
І шептали радо про кохання
Сині хвилі Золотої Липи,
І тулився вечір до каштанів,
І під ноги стиглі зорі сипав.
Тож подай мені в братанні руку,
Щоб назавжди поруч — до останку,
Щоб ніколи не пекла розлука
Твоє добре серце, бережанко!

Василь ЯРМУШ.

Джерело:
поет. збірка «Граніт і полум’я», 1977;
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік;
вибране «Україно моя барвінкова», Т., 2000.

[Інф.: 24.09.2008. Оновл.: 14.09.2012]