ЯРМУШ Василь. “Вже отава над Серетом в’яне...”

Тернопілля Тернопільська область

* * *

Вже отава над Серетом в’яне
теплим розтривоженим вогнем...
Кличе мене Іза в Бережани,
у твоє містечко чарівне.

Кличе, завітавши до кімнати,
хитро стелить посмішку з-під вій...
Що я маю Ізі відказати,
як тактовно відповісти їй?

Осінь йде по вицвілому гаю,
осінь йде по вимоклій стерні...
Знаю, що мене ти виглядаєш,
як позаторішній сніг...

В тебе гостем я не був ні разу,
бо губилась стежка у траві...
Тільки цього Ізі я не скажу,
краще я їй казку розповім.

Що прийду до тебе вранці-рано,
в променях досвітньої зорі,
і від щастя всміхненим і п’яним
я ступлю сміливо на поріг.

Молодий, вперезаний вітрами,
перекресливши неписаний закон,
щоб своїми спраглими вустами
доторкнутись до твоїх долонь.

І тебе, притишену і милу,
як хмільну заклечану весну,
на пісенних ластівчиних крилах
гордо над землею піднесу!

Ой ти, Дано, світлоока Дано,
незбагненний теплий вітровій...
Через тебе сиві Бережани
стали місцем нездійсненних мрій...
Це нічого, що отава в’яне,
що Серет ще трошки
І засне...
Знову кличе Іза в Бережани,
в гості,
підмовляючи мене.

15.09.1971 р.

Василь ЯРМУШ.

Джерело:
поет. збірка «Правди святе зерно...», Т., «Джура», 2003.

[Інф.: 14.09.2012. Оновл.: 14.09.2012]