Івачів Долішній: ДОВБУШ Мирослав. ІСТОРИЧНІ ВІХИ СЕЛА ІВАЧІВ ДОЛІШНІЙ

  • Друк
Деталі
Категорія: Вірші та пісні про села Тернопільського району

ІСТОРИЧНІ ВІХИ СЕЛА ІВАЧІВ ДОЛІШНІЙ

Тим шляхом Кучманським, що Збараж і Зборів
Єднав ще в далекі прадавні часи,
Яким чумаки, різні люди торгові
і сіль, і товари в Європу везли,
Який пролягав через поле Бухтамки,
І, кажуть, криниця там й церква була,
Навала татарська все змела дотла,
Та музика дзвонів і досі луна.
І шлях той торговий, а часом військовий
Ставав шляхом лиха, страждання і мук,
Звертав від Хреста у Глибоку дорогу,
Де жив по сусідству старий Поліщук.
У місці, де шлях й річка Серет стрічались,
Рівнина, що зветься в нас досі як Кут,
Найперші поселення виникли здавна,
Село наше рідне почалося тут.
Від турків, татар могли люди сховатись
В болоті топнистім на схилах лісів,
Куди яничар на коні степовому
Проїхать не зміг і пройти не посмів.
І славний Богдан йшов тим Кучманських шляхом,
Полки запорізькі під Зборів ним вів,
Щоб визволить край від шляхетської Польщі
Могили лишивши своїх козаків.
І Чернихів й Глядки про те пам’ятають,
І прах бережуть їх старі Чагарі,
Хай слава в віках не зів’яне козацька,
Яке полягло тут, на нашій землі.
Тож наше село, що почалось з Іванів,
Яких посварили батьки.
Один будувався на горбі, під лісом,
А другий — в долині ріки.
Один став Горішній, а другий Долішній,
Отак і Івачів постав,
Історії хід через свої дороги
Не раз по житті споглядав.
Австрійська імперія й Польща з Пілсудським,
і Гітлер із німця ми, й Сталін з Кремля,
Усім їм подобався край наш Подільський,
Усіх годувала їх наша земля.
При Австрії стали Стрільці Січовії,
При Польщі ОУН боротьбу повели,
УПА за народ свій пішла вже війною,
Коли тут совіти і німці прийшли.
От саме тоді, коли Гітлер і Сталін
У бойню криваву свій люд повели,
Повстали Вкраїнці за Славу і Волю,
Свій дім боронили і дочки й сини.
Вояки ОУН і УПА стали в спротив,
І ворог їх силу та дух не зламав,
Багато хто з них не побачив вже дому
Грудьми до землі раз останній припав.
І Гони Долішні про те пам’ятають,
Як хлопці івачівські там полягли,
Лиш Хрест на могилі із тризубом зверху
Розкаже вам, хто вони й чиї сини.
Коли ж Бог нам волю, як манну небесну,
Без крові і бою, як дар вдарував,
Тоді справедливість прийшла до нас в хати,
Я хочу, щоб кожен із нас пам’ятав.
Що Волю й Свободу як дар не приймають, —
Це вічна тривога й невпинна борня,
Хто рветься до влади, повинен це знати,
Бо в нас Україна на всіх є одна.
В житті все іде і по колу, і вгору,
Ніколи не буде назад вороття,
Хай рідне село, наш Івачів Долішній,
Під сонцем свободи живе й процвіта.
І церква Христова, якій вже 140
Від дня заснування до нині мина
У вірі несхитна оновлена квітла,
Що цьому зрадів покровитель Лука!

26.08.2007 р.

Мирослав ДОВБУШ.

Джерело:
г. «Подільське слово», №42(4731) від 05 жовтня 2007 року.

[Інф.: 2008. Оновл.: 13.09.2012]