Великі Бірки: ПАПАКІНА Тетяна. ПРИСВЯТА РІДНОМУ СЕЛИЩУ
- Деталі
- Категорія: Вірші та пісні про села Тернопільського району
ПРИСВЯТА РІДНОМУ СЕЛИЩУ
Твоя величносте, Історіє,
Коли початок? Де кінець?
Кому складати «промеморії»?
Хто накладе Тобі вінець?
Скількох в анналах возвеличила.
Скількох розбила ти ущент.
Чиїсь скривала обличчя.
Комусь воздвигла монумент.
Когось аж до небес вознесла
А хтось поринув в небуття.
Вже слово істини воскресло.
І правда рветься до життя.
Те все було — без нас, чи з нами...
І в долі цей настав момент.
Був час — «лапша на вухах» знана.
Тепер — архівний документ.
І пише там не під копірку,
Що десь у сиву давнину
Засноване містечко Бірки,
Що має вроду чарівну.
Я теж зросла на його кручах
(Хоч кров не галицька, а жаль)
Раділа сонцю, вітру, квітам
І гартувалася, як сталь.
Там збігли перші вечорниці...
А стукнуло сімнадцять літ,
Чимдужч помчалась до столиці
Науки розгризать граніт.
Крутилось колесо історії,
І кожен виживав як міг.
Я на Шевченка аудиторії
Зміняла батьківський поріг.
Тоді — робота, сім’я, діти.
І все — як все, і як в усіх.
Скортіло (де тут правду діти?)
Залишитись в «свята святих».
Я в Києві — ого вже скільки...
Хоч завжди серцем тут і там.
Бо як забуть Великі Бірки,
То значить зрадити батькам.
Бо там земля й моя колиска.
Я в ній піщинка, пір’я, прах.
Й коли у грудях серце тисне,
До Бірок я лечу в думках.
Усім, хто залишився вдома,
Я трішки заздрю й б’ю чолом.
Бажаю щастя і невтоми
Плекати землю і село.
Достатку й миру! Звеличаймо
І прославляймо у віках,
Бо здавна кличуть їх Великі.
І недаремно. Й буде так!
22 вересня 2005 року.
Тетяна ПАПАКІНА,
начальник відділу збереження та обліку документів Центрального
державного архіву вищих органів влади й управління.
Джерело:
г. «Подільське слово», №43(4626) від 14 вересня 2005 року.
[Інф.: 22.07.2008. Оновл.: 13.09.2012]
