Білоскірка: СТОЦЬКИЙ Ярослав. “Не покривлю душею...”

* * *

Не покривлю душею, знов не покривлю,
Схиливши голову свою над тетраподом,
І кожен день, благаючи, молю:
«О, змилостився, Боже, над моїм народом».

Вслухаюсь у псалми й надією живу,
Чекаючи від Тебе милосердя й ласки,
Немов в дитинстві — голубу траву
Після квітневої Святої Пасхи.

І знов думки несуть мене в село
Щомить, щодень, несуть немов, до Бога...
І дякую тому, що вже пройшло,
Клякнувши біля рідного порога...

Розкаже мама про життя-буття,
Про свою радість, болі і тривоги...
Піду й туди, звідки немає вороття,
І на могилі батька помолюся Богу.

І, повертаючись, біля сільської церкви
Зупинюсь, з Богом розмовляючи, —
Сільські церкви — святії перли,
Духом Господнім нас зціляючі.

І ти багата на таку перлину,
Моя небесна Білоскірко, —
Ведіть до церкви змалечку дитину,
Щоб їй у Вічності не було гірко.

Хай у щоденності її зігріє віра,
Мов ніжне сонячне проміння,
Дасть їй надію, коли доля сіра
Останню краплю випива терпіння...

Свята церквиця Серця Іісуса,
З греко-католицьким страждальним духом,
Молитвою до тебе пригорнуся
У твоїм кораблі і перед твоїм муром.

Із вдячністю завзятим односельцям
За їхню працю на вівтар Христа
І парохом, що теж приклали серце,
Щоб виросла домівка ця свята.

Й фундаменту, що виплекала доля,
Благословенному отцем Кордубою,
Бо це, насправді, Божа воля, —
Хіба ж це хтось колись забуде?...

Красуєшся у тінях ясенів
Моєї чепурної Білоскірки...
Ти народилася із предків снів,
Щоби воскреснути у вільнім сяйві свічки

Моєї змученої рабством України,
Моєї ізкайданеної Церкви...
Благословення Богу, що підняв з руїни
I дав нам вижити — не вмерти...

Не покривлю душею, знов не покривлю,
Схиливши голову свою над тетраподом
І кожен день, благаючи, молю:
«О, змилостився, Боже, над моїм народом».

22-23.02.2001 р.

Ярослав СТОЦЬКИЙ.

Джерело:
збірка поезій та історичний нарис «Білоскірки спалена сльоза».

[Інф.: 06.10.2009. Оновл.: 13.09.2012]