Лубківський Роман. Медобори
- Деталі
- Категорія: Вірші та пісні про Медобори
Медобори
На зрізах стебел закипають соки,
Тужавіють восково качани,
Черешні дикої гілля високе
Береться барвою тонкої жовтизни.
То серпнева рука, тяжка од змори
Торкається кряжистої гряди.
І сочаться медами Медобори,
І пахнуть Медоборами — меди.
Я народився тут. В далекім літі
У білому подільському селі.
Стояли пшениці ущерть налиті,
Ішла війна велика по землі.
Останні відкотилися обози,
І їм услід журились бідарі...
Важенні череваті бомбовози
Несли на схід смертельні тягарі.
Не пам’ятаю, як нашестя п’яне
Вривалося в надвечоровий смерк.
Горіли села по ночах. Краяни
Йшли у вогонь за мене, йшли на смерть.
Я в сорок п’ятім дочекався тата —
В розтоптаних чоботях, з речмішком.
Сміялася комірна наша хата,
Як чорний хліб, накритий рушничком...
Ішли селом війська, як день, веселі,
Стелилася рум’яна пилюга.
Крутилася в безумній каруселі
Земля, як медівник, пахка й туга.
Я землю цю, відроджену і чисту,
У золоті вечірньої води,
По вінця повну сонячного хисту,
Де навіть з каменю течуть меди,
Я землю цю, молочну і медвинну,
Із шрамами окопів на чолі,
Проречисту, речисту і єдину —
Цілую мовчки в чорні мозолі.
Я звідси, повертаючись усоте
До запаху хлібів і лободи,
Несу до щільника, збираю в соти
Для Батьківщини сонячні меди...
Роман Лубківський.
Джерела:
ж. «Тернопіль», №1 за 1991 рік;
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994.
[Інф.: 30.12.2008. Оновл.: 23.05.2014]
