Василечко Микола. Балада про самотнього чоловіка

Балада про самотнього чоловіка

Алеєю тернопільського парку
Ішов якось самотній чоловік.
Хоча у небі не було ні хмарки,
Думки сумні роїлись в голові.

Думки терзали душу мимоволі
За зроблені життєві помилки,
За те, що геть розтринькав силу волі,
За ті, назавше втрачені, роки.

І слава, і багатство поряд були,
Він знав жінок багато у житті,
Але з роками втіхи проминули —
І доживає вік на самоті.

Він розуміє — юність не вернути,
Він розуміє — молодість пройшла,
Минулого ж ніколи не забути,
Ридає серце, плаче знов душа.

Не подарує він коханій квіти,
Не привітають дочки і сини.
Вже сивину торка зимовий вітер,
А серцю так ще хочеться весни.

Та відлітають журавлині звуки,
І самота знов серце так пече:
Не поцілують дідуся онуки,
Не покладуть голівку на плече.

Нам видається — долю вибираєм,
Насправді ж доля нас веде життям.
І зазвичай майбутнього не знаєм:
Там попереду — рай чи каяття?

Коли стоїть вже осінь у зеніті,
Коли зима з-за обрію гука,
Тоді лиш починаєм розуміти —
Фальшивих струн торкалася рука.

Автор і редактор сайту Микола Василечко

Микола Василечко.
с. Жнибороди Бучацького району.

Джерело:
г. «Вільне життя», №126(13882) від 25 листопада 1999 року.

[Інф.: 2007. Оновл.: 06.09.2012]