Василечко Микола. Браття мої
- Деталі
- Категорія: Вірші Миколи Василечка
Браття мої
Судилось народу пройти не одне гартування
У вихорі всіх непростих історичних подій,
Але крізь руїну, зневіру та розчарування
Народ український зумів не згубити надій.
А нині, що бачу? Народе, ти знов на колінах,
Звестися не можеш під ношею денних проблем.
нам воля століттями в серці пекла і боліла,
А нині, коли вона є, за багатством женем.
І сняться, і манять усіх закордонні дороги,
І мріють усі скуштувати ману золоту.
Готові за долари мити до блиску пороги,
Дівчата — губити і гідність свою, і цноту.
А тут, в Україні, роботи є край непочатий:
З колін піднімати потрібно і місто, й село.
Повірити треба у долю і “ґвалт” не кричати,
Що нам з Україною вільною не повезло.
Бо так говорити лиш можуть оті лицеміри,
Що нас обкрадають, щоб їм тільки легше жилось.
У них вже немає людської любові та віри,
А серце — мов камінь, ще й крові з людей напилось.
Тож, браття мої, я звертаюсь до вас із благанням:
Згуртуймося разом і разом здолаймо цей шлях.
Залишмо всі помисли злі, недовіру й вагання,
Бо прагне любові і злагоди наша земля.
Микола Василечко.
с. Жнибороди Бучацького району.
Джерело:
г. «Вільне життя», №134(???) від 12 листопада 1998 року.
[Інф.: 2007. Оновл.: 05.07.2015]
