КОЗАК Микола. Скільки років Бучачу і коли з’явилися перші поселення краю

Бучаччина, Бучацький район

СКІЛЬКИ РОКІВ БУЧАЧУ І КОЛИ З’ЯВИЛИСЯ ПЕРШІ ПОСЕЛЕННЯ КРАЮ

Історія Бучаччини рясніє багатьма «білими плямами» і могла б стати темою для вивчення не одному поколінню істориків та краєзнавців. Скажімо, до цих пір нам достеменно не відомо, скільки ж років має древній Бучач, коли і як з’явилися перші населені пункти нашого краю, як вони називалися...

Ці та інші невідомі сторінки ми попросили висвітлити учителя історії, працівника краєзнавчого музею м. Бучача Миколу КОЗАКА, який завжди охоче вирушає у мандрівки рідним краєм, знайомлячись із його архітектурними, історичними та природними пам’ятками.

— Бучаччина розташована на умовному кордоні двох історико-етнографічних регіонів України — Галичини й Поділля, ці землі були заселені ще десятки тисяч років тому, про що свідчать археологічні знахідки, — розповідає наш співрозмовник. — Історію населених пунктів району слід виводити з давніх слов’янських поселень. Відомо, що на нашій території проживали племена дулібів, які після утворення Київської держави увійшли до її складу. З цього періоду відомі ряд пам’яток у с. Стінка, зокрема городище та печерний храм, у якому збереглися написи та малюнки, датовані ІХ-ХІІ ст. Також у Галицько-Волинському літописі під 1241 роком, коли йдеться про захоплення Галичини ордами хана Батия, говориться, що захопив він «... так само і город Галич, і інших городів багато, що їм нема числа».

— То ми можемо знати бодай століття (про роки вже й не згадую), з якого почали засновуватись наші населені пункти?

— Говорити про це складно за браком писемних джерел. З часів розпаду Київської держави та існування Галицько-Волинської держави землі нашого краю зазнавали нападів з боку Польщі, Литви, Угорщини, татарів. Мабуть, тому історичні документи, які відомі на сьогодні, відносяться здебільшого до XIV-XVI ст. Але якщо їх проаналізувати, то в них не йдеться про заснування населених пунктів (за винятком с. Заривинці), а вже про факт їх існування. А це підтверджує, що історія сіл древніша, ніж письмові згадки про них. Якщо ми подивимося на географічну карту, то побачимо, що майже всі поселення краю розташовані в долинах річок та потічків. Недарма до цих земель ще у XI-XIV століттях вживалися назви Русь Нижча, Подолля (Поділля).

— Як відомо, нема й остаточної дати заснування Бучача.

— Щодо Бучача вживаються дві дати. Під 1260 роком згадується родина Бучацьких гербу Абданк, яка ««воїми грудьми захищала Русь і Поділля від наїздів татар диких». А під 1379 роком в історичних джерелах йдеться про грамоту Михайла Бучацького щодо фундації костелу у м. Бучачі. Правда, у деяких публікаціях можна зустріти 1397 рік — цю дату вживали в радянський період у всіх виданнях, що стосувалися нашого міста. Не відомо, хто і звідки її взяв, але вона помилкова. На мою думку, датою заснування Бучача слід вважати 1260 рік, бо в 1379 поселення вже існувало — тут був дерев’яний замок (на місці теперішнього).

До речі, схожа ситуація склалася і з Язловцем. Перші згадки про нього відносяться до 1379 року. Але, гадаю, поселення тут виникло значно раніше. Моє переконання грунтується ось на яких фактах. Одна із віток родини Бучацьких, що була власником більшості населених пунктів краю, взяла собі прізвище Язловецькі — відповідно до назви населеного пункту, чвоєї резиденції. У документі з 1436 року Язловець згадується як місто. що має міську браму, замок, ринок і... передмістя. Отже, не відразу з’явилося місто, причому згадок про його заснування немає. Таким чином корені цього поселення сягають сивої давнини.

— Що ще відомо про створення інших населених пунктів краю? Які села найдавніші. а які — наймолодші?

— Знову ж таки, необхідно пам’ятати. що коли ми говоримо про перші писемні згадки (а саме на них ґрунтуються наші знання), то слід мати на увазі, що йдеться про вже сформоване село. Згадується про певну людину з села, або про кордони, або про запис поселення у власність певного господаря і т. д. Наприклад. 24 січня 1392 року король Владислав ІІ Ягайло надає у власність Михайлу Бучацькому село Койданів (Киданів). У тому ж році м. Бучацький видає грамоту на вирядження селом на службу одного чоловіка зі списом і двох стрільців зі зброєї і кіньми.

Під 1379 роком маємо згадки про Дуліби, Переволоку, Рукомиш, 1392 р. — Киданів, 1401 р. — Заривинці, 1421 р. — Бобулинці, Осівці, Старі Петликівці, 1436 р. — Жнибороди, Малі Заліщики, Соколів, 1439 р. — Скоморохи, 1453 р. — Стінку, 1454 р. Бариш, Возилів, 1457 р. — Сороки, Сновидів,1465 р. Жизномир, Ліщанці, Пишківці, 1469 р. Озеряни, 1505 р. — Сокілець, 1560 р. Губин, 1598 р. — Берем’яни, Новосілку, Помірці. Щодо теперішнього Золотого Потоку, то в XIV ст. нібито існувало село Загайполе, хоча у гродських і земських актах під 1433 роком згадується село Потік (Potok) у Галицькому повіті. Але чи насправді було Загайполе чи це той самий Потік, сказати з точністю не можу.

У документах XVII ст. неодноразово згадуються Порохова, Підзамочок, Пилява, Ріпинці, Русилів, Трибухівці, Цвітова. Я не стверджую, що інші села в цей час ще не існували, адже не всі документи мені доступні і відомі. Упевнений, є ще джерела, які можуть підтвердити, що частина років, про які я говорю, може бути «посунута» до більш давнього періоду.

А щодо наймолодших сіл, то вони датуються ХІХ — першою половиною ХХ століття і виникли внаслідок зростання кількості населення у краї, винесення господарств за межі населених пунктів, переселення колоністів 9осадників) з Польщі. Наймолодшим селом на півдні Бучаччини є Миколаївка, яке виникло в другій половині ХІХ ст. Найбільше ж поселень у цей період виникло у верхів’ях річки Вільховець. Це, зокрема, села, колонії та фільварки Матеушівка, Нові Петликівці, Войцехівка (з 1946 р. Мартинівка), Грушка, Пушкарі, Міхал-Поле, Юзефівка.

— Чи можна відстежити, як змінювалися межі населених пунктів та їхні назви?

— Так, окремі відомості є. Скажімо, теперішні села Броварі та Передмістя в часи розквіту Язловця входили до його складу, а виділилися в окремі адміністративін одиниці в середині XVIII ст., після занепаду Язловця як міста. Жнибороди до 1739 року називалися Незброди. Назва Малі Заліщики з’явилася наприкінці XVIII ст., а у XV ст. це село називалося Заліще (Залісся), з 1623 р. — Заліщики. У ті часи воно і не могло називатися Малі Заліщики, бо теперішній райцентр Заліщики на той час був лише присілком села Добровляни. Киданів був Койданів (Кійданів), Заривинці — Зоравинче (Жоравинче), Старі Петликівці — Петликівці (до з’яви Нових), Порохова — Порхова, Підзамочок — Підзамче, Ліщанці — Ліщинці, Ліщиці, Осівці — Бусовче, Осовче, Усівці.

Оксана ЧОРНІЙ.

Джерело:
г. «Нова доба», №6(8212) від 09 лютого 2007 року.

[Інф.: 2007-2008. Оновл.: 05.09.2012]