Олександр ЛЕВЧЕНКО. СПАЛАХНУЛА ЗІРКА В БУЧАЧІ

  • Друк

СПАЛАХНУЛА ЗІРКА В БУЧАЧІ

Шмуель-Йосеф АгнонВ яскравому сузір’ї талантів, які народились, розвивались на українській землі, а згодом здобули світове визнання, особливе місце посідає Шмуель (Самуїл) Йосиф Агнон — видатний єврейський письменник, удостоєний Нобелівської премії (1966 р.) за «глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами». Це єдиний лауреат — уродженець України, який відзначений цією найпрестижнішою міжнародною премією (в галузі літератури). Його самобутня творчість розпочалась на Тернопільщині і ввібрала в себе розмаїту палітру галицького Поділля, усю гаму звичаїв і обрядів, мови і характерів євреїв, доля яких здавна переплелась з долею українців на матірній землі. Саме він раніше інших оповідав світові, як багато в нас спільного і розділеної гіркоти, і словом утверджував перевагу приязні над холодним хаосом відчуження.

Шмуель Йосиф Агнон (псевдонім; справжнє прізвище Чачкес) народився 17 липня 1888 р. в єврейській сім’ї у Бучачі на Тернопільщині. Це, як писав Агнон у романі «На морській глибині», місто мудреців і купців» з XII століття розташувалось на прибережних терасах глибокого яру гомінкої ріки. «...Все містечко дрімало. Будинки ховались під ковдрою ночі, покриті мороком. Нічне свічадо ще не зійшло на небосхил, і лише зорі освітлювали верхівки гір. Бучач стоїть на горі і, здавалось, ніби зорі причіплені до дахів будинків. Несподівано зійшов місяць і освітив усе місто. Стрипа, що раніше була оповита темрявою, нараз заясніла сріблом, і з криниці на Ринку повстала пара сріблястих підсвічників. Сказав один із гурту: «А я й не знав, що наше місто таке прекрасне! Здається мені, що в усьому світі не знайдеш такого любого міста». І товариш відповів йому: «І в мене така ж думка з’явилася». Інший додав: «Будь-яке місто гарне, якщо живуть в ньому хороші люди»...

Як твердить дослідник творчості Агнона Ю.Покальчук, батьки письменника — Мордехай Халеві Чачкес та Есфір Фарб — проживали в Бучачі по-сусідству з родиною вельми відомого в світі Зигмунда Фрейда. Отже, якщо їхні могили будуть достеменно встановлені на єврейському цвинтарі в Бучачі, то можна лише уявити, скільки до цього мальовничого містечка прибуватиме паломників з усіх усюд.

Перші кроки до знань Шмуель зробив у єврейській початковій школі — хедеру пізніше — в хамідраш (дім навчання й молитви), де вивчав Тору, повчання хасидів (прибічників особливого, містичного напрямку в юдаїзмі, що виник у XVIII ст. в Галичині та Поділлі, згодом поширився по країнах розсіяння євреїв), читав твори середньовічних єврейських оповідачів, німецьких, українських письменників. Певний час навчався у Бучацькій гімназії, а потім все життя вчився шляхом самоосвіти.

У заможній, освіченій родині хлопчик рано виявив поетичну душу. «У п’ять років я написав свою першу пісню..., — говорив Агнон у промові на церемонії вручення йому Нобелівської премії. — З тих пір я склав багато віршів, але жоден з них не вцілів. Отчий дім, де я залишив цілу кімнату з рукописами, згорів у першу війну, і з ним згоріло все, що я там залишив. І молоді ремісники, шевці й взуттєвики, які співали мої вірші, працюючи, загинули в першу світову війну, а хто не загинув на тій війні, пізніше зариті в землю живими в рові, що самі собі вирили за наказом ворога, а більшість згоріла в огненних печах Освєнціма разом зі своїми сестрами, які прикрашали наше місто своєю вродою і солодкоголосо наспівували мої вірші...»

Проба пера Агнона відбулася в рідному Бучачі, Написане друкував у тижневику «Дер Векер» та місцевих газетах. Тут опублікував близько 70-ти своїх ранніх творів за підписом Чачкес та під псевдонімами. Відносно крупний твір раннього періоду — «Танок смерті», створений на основі місцевих переказів про трагічну загибель закоханих з вини свавільного чиновника. З 18-и років працює журналістом у Львові, а влітку 1907 року, разом з групою бучацьких євреїв виїздить на землю Ізраїля. У Яффі, згодом Єрусалимі жив з праці сільськогосподарського робітника, дрібного службовця, з літературних заробітків.

Справжній успіх до молодого письменника з Тернопільщини прийшов через рік після еміграції. В Єрусалимі опублікував свою коротку повість «Агунот» («Покинуті дружини» або «Солом’яні вдови»), її назву використав для літературного псевдоніма («Агнон» у перекладі з івриту — Покинутий), а з 1924 р. Агнон стає офіційним прізвищем письменника. Серцевиною повісті, що передає неповторний колорит звичаїв маломістечкових євреїв, послужили хасидські історії з України 18-19 століть. Уже в цьому творі яскраво виявились характерні особливості творчості Агнона — використання фольклору, легенд, релігійних уявлень та народних мотивів галицького єврейства. Як твердить літературознавець М. Горелик, він показав світу «абсолютно оригінальну, захоплюючу, ні на яку іншу не подібну літературу... Кожне слово в нього несе на собі відбиток культурних нашарувань, у кожному оповіданні гуляє по єврейському містечку нетутешній вітер».

На 1913-1924 роки припадає «німецький» період творчості Агнона. За допомогою свого заможного шанувальника і спонсора З. Шокена в Німеччині видав збірники «Оповідання», «В колі праведних», «Біля загати» та ін. Тут він одружується з Есфірою Маркс, у них народжуються син та донька. Наприкінці 20-х років створив один із найвідоміших своїх творів — двотомний роман «Весільний балдахін» (або «Доньки на виданні»). В основу сюжету роману, насиченого гумором, лукавством, покладено пригоди бідного галицького хасида, який мандрує по Західній Україні, Східній Європі у пошуках женихів і приданого для трьох доньок. Доброзичливий сміх і їдка ірпонія тут щедро перепліється із співчуттям до рядової людини, її проблем.

Доля постійно випробовувала письменника. Як родинна домівка на батьківщині згоріла разом із бібліотекою та рукописами, так і «його власний дім в Єрусалимі був пограбований і зруйнований під час бунту ннародів. Загинули десятки неопублікованнх творів і, зокрема, великий роман «Вічне життя» на тему новітньої історії євреїв на автобіографічному тлі) та власна бібліотека в 4000 томів. Поки будівельники споруджували йому новий дім. Агнон знову виїхав до Європи (Берлін). Проте зростання фашистських і антисемістськнх настроїв у Німеччині змусили його повернутися до Єрусалима.

1930-го року Агнон здійснює поїздку по Галичині, окупованій Польщею, відвідує Бучач, Тернопіль, Львів, міста і села довкілля. Зустрічі з рідним краєм лягли в основу роману «Гість на одну ніч». На Батьківщині він застає руїну матеріальну і духовну. «Куди не глянеш, — пише Агнон, — всюди лише знегоди та злидні». Як переконався письменник, одні євреї в повоєнному Бучачі прагнули соціалізму, підтримували КПЗУ, інші сприяли відродженню Сіонізму, готувались до еміграції. Виникали між ними й гострі суперечки на ідейному грунті чи з огляду на ставлення до окремих рабинів із Чорткова, Язлівця, Косова, Гусятина. Автор симпатизує тим своїм єдиновірцям, які цінують батьківські традиції, дотримуються міжетнічної злагоди з автохтонами-українцями. При цьому письменник не фіксує свою увагу на непорозуміннях і антипатіях, що іноді виникали між ними. Його літературні герої не зустрічають побутового антисемітизму (за винятком сповненого трагізму оповідання «У вирі» про події в довкіллі Бучача). І якщо такі прояви траплялись, вони насаджувались на державному рівні — австро-угорськими, а потім польськими окупаційними властями. Письменнпк-реаліст не ідеалізує своїх героїв без розбору, правдиво, нерідко уїдливо змальовує різні типи своїх єдиновірців, не обходить мовчанкою пожадливість, пристосуванство, надмірний егоїзм окремих із них, що трапляється у будь-якій спільноті.

Романтичний світ дитинства і юності, чарівна природа Прикарпаття, легенди, побут, обряди і звичаї євреїв в українському оточенні та розсіяні по світах, шляхи їх еміграції і боротьба переселенців з України, Польщі за виживання в спекотній Палестині, їх традиції і релігійні вірування, болючі проблеми минулого і сучасного визначають тематику творів Ш. Й. Агнона. Окрім названих повістей і романів, створених на основі пережитого чи почутого в Західній Україні, виділяються його «Шабля Довбуша», «Проста історія», «Старі й молоді разом» та інші. Батьківщина постійно снилася йому, її він чображунав навіть у казках. Через усе трмвале життя й далекі мандрівки Агнон проніс невичерпну любов до міста свого народження, до людей Тернопільщини. Особливим висловом його щемної ностальгії став роман «На морській глибині» про життя галицького простого люду різних національностей, про євреїв — переселенців у Палестину, їх і свою тугу за отчими порогами. Нам, галичанам, найцікавіша перша частина цього роману, де щедро зображено красу нашої землі, реалістично та з гумором описано неспішне просування паломників з Бучача до Святої Землі через Язлівець, Ягільницю, Борщів, Окопи, а далі Хотин, Ясси, Стамбул і — Єрусалим. Свою любов до землі батьків Агнон передав у спадок дітям. У жовтні 1996 р. Тернопільщину відвідала (разом з групою французьких тележурналістів, які створюють телефільм про Ш. Й. Агнона його донька Емона Чачкес-Ярон. Вона прагне відкрити в Бучачі філію Єрусалимського музею свого батька.

Справжнє міжнародне визнання Агнон здобув після виходу багатьох його творів у США в перекладі на англійську мову. Це здійснив у Нью-Йорку видавець З.Шокен. 85 основних творів Агнона надруковані в перекладах на 18 мов. Зібрання його творів видавалось у Берлін в 11-ти томах, а останнє — в 8-й томах. У видавництві «Панорама» (Москва) в бібліотечній серії «Лауреати Нобелівської премії» в галузі літератури вийшов окремий том Агнона «Во цвете лет» (1996). На жаль, у перекладі на українську мову в Україні не опубліковано жодного твору нашого земляка. Ш.Й.Агнон заслужив інтерес і повагу до себе всюди. Помер 17 лютого 1970 р. в Ізраїлі. Проте для увічнення його пам’яті в нас зроблено мало. Ім’ям Агнона названо одну з вулиць м. Бучач, що пролягає поруч з вулицями Т. Шевченка та А. Міцкевича. З’явились перші довгожданні публікації про життя і творчість цього самобутнього письменника. Пройшли Нобелівські читання та пленарне засідання науковців, присвячене Агнону. В області створено і діє оргкомітет по підготовці відзначенню 110-ї річниці від дня народження видатного письменника ХХ століття. Він — і України славний син.

Олександр ЛЕВЧЕНКО,
член Спілки журналістів України.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Голос Лановеччини», №35(6640) від 29 серпня 1998 року.

[Інф.: 30.05.2009. Оновл.: 17.08.2012]