Вознесенська Олена. Мрій, синку, усім серцем мрій!

Вірш присвячується всім тим, хто вже не з нами. Тим, хто втратив життя, захищаючи нашу рідну Україну. Пробачте, що не вберегли. Дякуємо і низько кланяємося.

Мрій, синку, усім серцем мрій!

Коли мати солдата на війну проводжає,
Усе навкруги на мить завмирає:
Годинник не йде і час зупиняє,
Ніч та день місцями міняє…

Ненька рідна зі сльозами на очах
тихесенько так промовляє:
«Низький тобі, синку, поклін!
І мрій, синку, усім серцем мрій,
що додому повернешся ти живий!
І мрій, синку, усім серцем мрій,
що розквітне і встане країна з колін!
І пам'ятай, синку, пам'ятай,
Ти щосили борись, живи, не вмирай!
І молися, синку, усім серцем молись,
Щоб брат на брата не вовком дививсь!
І знай, синку, усім серцем знай,
щосили борись, живи, не вмирай!»

День за днем і ніч за нічкою минає —
Матуся сидить у віконця й молитву читає.
І знає вона, усім серцем знає,
що синочок живий, не вмирає!
І ворога проклятого на землю рідну не пускає.

Сидить матуся й молитву читає,
Аж раптом серце її завмирає, бо мама все відчуває —
Більше в живих сина немає…
Сльоза по щоці на лист солдата спадає
І мати останні слова сина читає.

«Мамо, якщо ти читаєш листа,
то більше твого сина нема.
Я все зробив, як ти казала: мріяв, молився і знав,
що землю рідненьку нікому до останнього я не віддавав!
Молився і мріяв, коли ворог в самісіньке серце стріляв,
Щоб ніколи, чуєш, ніколи брат на брата зброї не направляв…»

Олена Вознесенська.

Джерело:
Вірш запропонований авторкою.

[Інф.: 18.01.2015. Оновл.: 18.01.2015]