Шмігельський Петро. Без Батьківщини не треба і нас

Без Батьківщини не треба і нас

У герці тяжкому змагаються діти Вкраїни,
А сонце від згарищ сховалось у чорнім диму.
Один рідну землю грудьми береже від руїни,
А інший на неї приводить московську орду.

На згарищах дому, де рвалися міни й снаряди,
Згорьована мати ридає під пострілів свист:
« А щоб ви, синочки зрадливі, в колисці малими сконали,
Нас так не карав колись навіть чужинець-фашист.

Імперія дика бажає, щоб вижити, крові
І хижо очима чатує, де б скоїти смерть.
А їй холуї прислужити у люті готові,
Наповнити горем серця українців ущерть.

Горіти вам в пеклі всім зрадникам-грішникам вкупі.
Стежки, де ходили, лише заростуть будяком.
Вам мало могил у холоднім Сибіру забутих
Й могил безіменних героїв за кожним селом.

Та сонце все бачить своїм проникаючим оком,
І Бог допоможе, підтримає мужнє плече,
Вже йдуть батальйони твердим і упевненим кроком
І вітер свободи надію у душі несе.

Встає Україна, бо криком кричать міліони,
Це голос загиблих, немов з потойбіччя імли,
Спішать козаки, а з Карпат ще й повстанські загони
І Сотні Небесної йдуть молоді юнаки.

Бо встояти треба, пройти через мури і муки,
Щоб зірка нам сяяла щастя людського не раз,
З’єднати серця і в мозолях долонями руки,
Бо без Батьківщини не треба у Всесвіті й нас.

І кличе Вкраїна, мов чайка в час бурі на кручах,
І котиться хвиля, наповнена жалю й туги.
Потерпим, здолаєм всю нечисть для волі онуків,
Щоб міцно з’єднались дніпровськії два береги.

Бо є Україна, не десь, мов жаринка в тумані,
А тут, як зоря, в боротьбі, у житті, наяву.
Нам з нею радіти і бути в хвилини останні
І разом стояти в годину тяжку, грозову.

Петро Шмігельський.
смт Коропець Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №86 (15614) від 24 жовтня 2014 року.

[Інф.: 20.12.2014. Оновл.: 20.12.2014]