Федчишин Ігор. Ми вже ніколи друзями не станем

Ми вже ніколи друзями не станем

О, Україно! Безталанна мати,
ти знов палаєш у вогні війни
і той, кого ти називала братом,
підступно вдерся на твої лани.
Стріляє, топче, нищить все довкола,
п’є кров людську, неначе вовкулак,
конвої смерті засилає й болю
і підло бреше, сміючись в кулак.
Згоряють ночі в реактивнім гулі,
здригається земля від гаубиць.
місяць повис на танковому дулі,
зорі в окопах тихо впали ниць.
Першу зірницю розстріляли «гради».
навіть не давши очі їй відкрить,
вступили «смерчі» в гуркіт канонади,
змішавши з кров’ю землю і блакить.
Завили міни злісно наостанок,
немов й собі змагаючись у злі,
тримавсь за груди ранений світанок,
сповзав на обрій по кривавім тлі.
А небо, продірявлене навиліт,
котило сонця обгорілий перст.
Падав літак, тілами пасажирів
засіяв поле на десятки верст.
А ті ординці, заслані зі Сходу,
з трупних шматків здирали, як вовки,
вцілілі речі. Вбивці і заброди
«трофеї» пакували в рюкзаки...
І це слов’яни? Іродові діти.
Спаси й помилуй від таких братів!
Наші шляхи ще розійшлись тим літом,
як палив Київ Юріїв Андрій*.
Жорстокості, підступності і хамства
в слов’янській крові зроду не було,
хто ви насправді розберіться, панство,
бо видається, що орда давно.

Ми вже ніколи друзями не станем,
помежи нас окопи, «їжаки»,
помежи нас загиблі тисячами
і ваші, й наші мертві юнаки.
Помежи нас зловіщі залпи «градів»,
снарядна буря, мінометний гул,
глумливі полонельницькі паради,
жорстокості і підлості розгул.
Помежи нас ота границя волі,
яку вам перейти ми не дамо,
помежи нас ріка людської крові,
в якій ваш «мір» купається давно.
Помежи нас могили і кургани,
помежи нас підступність і брехня.
Ми вже ніколи друзями не станем,
бо козакам бандюги не рівня!

Пробився промінь крізь тенета диму
та освітив далекі рубежі
під Іловайськ і на Савур-могилу —
окопи, батареї, бліндажі.
Відважні прикордоннії застави
та батальйони воїв на броні,
і блок-пости, над блок-постами стяги,
Донецьк, Луганськ, Новоазовськ в огні.
А по дорогах валки волонтерів,
до смільчаків крізь вибухи і дим
спішать колони бронетранспортерів:
вся Україна — блок-постом війни.

Як і колись на заході країни
на захист краю від фашистських орд
повстала юна парость України
і їй допомагає весь народ.
Почерк фашиста не змінивсь відтоді:
насильство, вбивства, підлість і обман —
це зброя всіх імперських верховодів,
ким би не був за расою тиран.
Згадаймо як підступно очорнили
колись відважних воїнів УПА:
і дотепер ворушаться могили,
а про живих — нікчемнії слова.
Такі ж бо звірства чиняться і нині,
Донбас горить, а в злочинах своїх
цинічністю російські командири
знов винуватять наших земляків.
А може — досить! Годі вам, брехливі!
Ми не дамо героїв очорнить.
Ідіте геть, підступні та фальшиві,
бо ми у світі з честю прагнем жить.
Своїм героям воздамо по праву
від козаків до воїнів АТО:
усім, хто нашу захищав державу, —
навіки слава, шана і любов!

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.
* «У XII столітті чвари князів роздирали руську землю, але ніколи в міжусобних війнах руські міста не піддавалися розграбуванню. У 1169 році князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, після жорстокого бою захопив Київ. Ми знаємо — на київський престол сідало багато князів, котрі мали і не мали на те права; були випадки військового захоплення київського престолу. Але князі київської землі ніколи не зазіхали на слов’янські святині — київські храми. Андрій же, захопивши Київ, розорив і місто, і храми.»
     Володимир Білінський. «Країна Моксель або Московія»
«В особі князя Андрія великорос уперше виступив на історичну сцену»
     Видатний російський історик, професор Василь Ключевський.

Ігор Федчишин

Ігор Федчишин.

Джерело:
Вірш запропонував автор.

[Інф.: 05.11.2014. Оновл.: 05.11.2014]