Шмігельський Петро. Назад нам разом вже не йти
- Деталі
- Категорія: Вірші та пісні про війну, Україну й героїв АТО
Назад нам разом вже не йти
Над Україною світанок,
Вже сходить сонце в вишині,
Звичайний літній теплий ранок,
Яких немало в цій порі.
В гаю зеленім при дорозі
Дзвенять пташині голоси,
Один на одного не схожі,
Та серцю радісні вони.
Біжить струмок тихенько в річку,
Дзижчить, сховавшись, джміль в траві,
Радіє сонцю кожна квітка
З сріблястим листячком в росі.
Спішать до праці перехожі,
Сигналять, їдучи, авто,
І лине галас в рідній школі
Юрби веселих діточок.
Почався день велично й пишно,
Природа в барвах виграє,
І чути навіть так незвично,
Що хтось руйнує все живе,
Що десь стріляють з автоматів
На наших землях вороги,
І меч війни вже мусять брати
В степах Донеччини сини.
І небезпечними шляхами,
В заграві пострілів й вогнів
Вони ідуть. А у печалі
Серця ридають матерів.
Бо в час найгірший і лихий,
Хто другом звався, вдарив в спину,
Принісши в дім наш біль гіркий
Й сумні церковні панахиди.
Лукаво брати все чуже
Не кожен хоче в цьому світі,
Не буде праведне лице
Бажанням жадоби горіти.
Назад нам разом вже не йти
В цей безнадійний шлях останній,
Бо ми два різні береги
Над сірим дном війни провалля.
Завжди нелегкий волі путь
На світло з темряви виходить,
Коли в борців, що в бій ідуть,
Горить в душі зоря свободи.
І будувати знову лад,
Де заборони і окови,
Ніхто не зможе. Навіть «брат»
У Україні вже ніколи.
Петро Шмігельський.
смт Коропець Монастириського району.
Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №66 (15594) від 15 серпня 2014 року.
[Інф.: 19.08.2014. Оновл.: 19.08.2014]
