Ухач Володимир. На війну

На війну

Мій ешелон ще на світанку вирушає…

Вибач, кохана, я не завітаю,
Не поцілую і не обійму.
Мій ешелон ще на світанку вирушає —
Тільки не плач, я їду на війну.

А пам’ятаєш, ми були щасливі,
Сміялася ти в мене на руках.
Та біль. Країна у кривавій зливі.
Молись, я прилечу до тебе в снах.

Пробачте, мамо, я не прийду на вечерю,
Не лийте сльози, серце не міцне.
Хтось мусить захищати рідну землю —
Для цього доля вибрала мене.

Не треба, не кидайтеся додолу,
Лиш тільки вірте у щасливі дні.
Моліться, щоб вернувся я додому
Живий, а не у цинковій труні.

Батьку, пробачте, зараз чи ніколи —
Ви ж бачите самі усю біду.
Ми діти України, ми соколи —
У шию гнатимемо ворога орду.

Згадайте, ви ж самі мені казали:
«Країну захищай — вона свята».
Пильнуйте маму, що би там не стало,
І бережіть її — вона у нас одна.

Пробач мені і ти, мій менший брате,
Найближчим часом не зіграємо в м’яча.
Так сталося — я їду воювати.
Сам зрозумій, назад шляху нема.

Тобі ж передаю я естафету:
Будь сильним й бережи сім’ю.
Так важко покидати рідну хату,
А ви ж моліться — я до вас верну.

Володимир Ухач.
м. Копичинці.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №62 (15590) від 1 серпня 2014 року.

[Інф.: 17.08.2014. Оновл.: 17.08.2014]